Статті та есе

Без костюмів Алли Дутковської важко уявити досягнення «Смерічки» та цілої плеяди співаків

Три десятиліття тому я їздила у Вижницю, щоб побачити “незрівнянний світ краси”, оспіваний у пісні Левка Дутковського. Вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» та його солісти Василь Зінкевич і Назарій Яремчук полонили тоді не лише піснями, але й казковими на той час сценічними костюмами. Лише згодом дізналася, що їхньою авторкою була заслужений діяч мистецтв України Алла Дутковська. У 70–80-ті роки саме вона диктувала моду на оригінальний український сценічний одяг, поєднуючи буковинське народне вбрання із сучасними ідеями та новаціями.

Нещодавня моя подорож на Буковину співпала в часі з низкою заходів до 60-річного ювілею художниці. На жаль, доля відміряла їй усього 54 роки. У день народження Алли Дутковської в Чернівецькій обласній науковій бібліотеці імені Михайла Івасюка відкрилася виставка «З любов’ю назавжди». Мені пощастило познайомитися з народним артистом України, засновником ансамблю «Смерічка», легендарним Левком Дутковським. Із його вуст я почула теплу розповідь про кохану дружину.

«Світло душі й таланту — невичерпне джерело»

Перша частина експозиції присвячена особистому життю Алли Дутковської, яка народилася 15 серпня 1949 року у Вінниці. На світлинах можна побачити її, випускницю вінницької школи №1, із мамою Любою, батьком Борисом і молодшою сестрою Ольгою. Із дитинства Алла захоплювалася моделюванням та дизайном одягу. Тому й поїхала в невеличке карпатське містечко оволодівати цим фахом — фото зафіксувало Аллу Дехтяр (дівоче прізвище) із викладачем Валерієм Жаворонковим та однокурсниками відділу художнього моделювання й конструювання одягу Вижницького училища прикладного мистецтва.

— Вона цікавилася й іншими видами мистецтва, — розповідає Левко Тарасович. — В училищі під керівництвом майстра Козарика Алла, приміром, робила плакетки. Можливо, бачили портрет Сергія Єсеніна — це її робота.

Із подивом я сприйняла це, бо в мене вдома ще з тих часів є такий портрет Єсеніна, але досі не знала, що його виготовляла сама Алла Дутковська.

У Вижниці дівчина танцювала в народному ансамблі «Смеречина», який заснувала Галина Росинець (по чоловіку — Левіна; 1978 року я мала щастя познайомитися з цією чудовою й талановитою жінкою — Авт.), згодом ним керували Валерій Васьков та Василь Зінкевич.

А ось весільне фото Алли та Левка (27 квітня 1968 року). У нареченої — розкішна сукня, яку вона змоделювала, пошила й оздобила багатогранними стразами власноруч. Тоді здебільшого носили міні-сукні, а тут максі — останній писк моди! Левко — в класичному темному костюмі з білим метеликом. У залі урочистих подій самодіяльний хор із села Вашківці під орудою Василя Михайлюка, автора знаменитої пісні «Черемшина», виконав весільну народну пісню «Стелися, барвінку».

«Земна царівна співосвіту»

Другий розділ виставки присвячений художній кар’єрі Алли Борисівни, моделюванню одягу для співаків. Найбільшу колекцію вона створила для співачки Софії Ротару та ансамблю «Червона рута» під керівництвом Анатолія Євдокименка. Костюми мають такі назви: «Червона рута» (1970), «Черешневий гай» (1975), «Концертні сукні» (1980), «Писанка» — для концертів у США та Канаді (1981), два комплекти костюмів для ансамблю, балету та співачки з нагоди 20-річчя творчої діяльності Ротару в Москві (1992).

Вражає сукня «Черешневий гай», створена під впливом відомої пісні Левка Дутковського, яка увібрала в себе різнобарвний стрій буковинського килима. Живописні форми зигзагоподібного орнаменту спідниці нагадували обриси карпатських смерек. Щільний настил жовто-оранжевого та зеленого гаптування на плечовому поясі сукні, підтриманий мажором кольорів її подолу, зробили модель образною, незабутньою.

Працюючи в Чернівецькій філармонії (1973–1975), художниця виготовляла естрадні костюми для ансамблів «Смерічка», «Жива вода», «Черемош», популярних співаків Назарія Яремчука, Павла Дворського, Іво Бобула, Лідії та Ауріки Ротару.

Під впливом іншого твору Левка Дутковського «Зачаруй» милує око однойменна колекція для ВІА «Смерічка» (1978): яскравий контраст традиційних фарб — жовто-зелених, оранжево-червоних на білому тлі. Цікаво, що в чоловічих сорочках різноманітні форми горловини. Й хоча виріз горловини, рукав і низ сорочки облямований стрічкою, де однаковий мотив квітки повторюється в заданому ритмі безліч разів, створюється враження, що кожна модель індивідуальна. Кульмінацією колекції є костюм соліста ансамблю Назарія Яремчука — чорні штани й зелений блузон із широкими рукавами, прикрашені смугастим орнаментом магічної квітки «зачаруй».

У колекціях костюмів «Краю мій», «Олімпійський» — для «Смерічки» та Назарія Яремчука — художниця впроваджує новаторство, поєднуючи традиційне костюмування із сучасністю.

Перші костюми й фурор «Смерічки»

Розповідає народний артист України Левко Дутковський, засновник ансамблю «Смерічка»:

— 1967 року ми готувалися до першого концерту в Чернівцях, але не було костюмів. Їх допомогла розробити Алла, тоді ще студентка Вижницького училища. Вона подала ідею пошити брюки-кльош, що були модні на Заході, й зробила кептарі кольору морської хвилі, що нагадували смерічки. Нам казали, що ми в них чимось були подібні до «Бітлз». І ми зробили великий фурор — уперше чернівчани побачили біґ-біт стиль у музиці з елементами рок- і поп-музики, гітарну групу (тоді не те, що не чули живих гітар, але їх ніде було навіть купити).

1970 року Алла успішно захистила дипломну роботу «Концертний костюм естрадної співачки». Згідно з рішенням Державної екзаменаційної комісії, костюм відправили на Всесоюзну виставку в Ленінград. Пізніше його, як перший зразок естрадного стилізованого одягу для професійної сцени в Радянському Союзі, демонстрували на різноманітних виставках ужиткового мистецтва. Коли під час зйомок музичного фільму «Червона рута» в Яремчі з’ясувалося, що у Софії Ротару немає сукні, пан Левко запропонував дипломну сукню Алли. Вона підійшла Софії так, наче шили для неї.

— Алла, виконуючи ескізи костюмів, — продовжує розповідь Левко Тарасович, — уявляла собі, хто їх одягне. На ескізах немає очей, чиїхось рис обличчя. Але не важко здогадатися, що ця сукня, приміром, для Софії Ротару. У костюмі вже проглядається образ і характер.

Деякі костюми вимагали філігранної точності. Тоді Алла переносила на викройку з міліметрового паперу в натуральну величину всі узори та інше оздоблення. Вона добре знала закони моделювання: приміром, якщо дівчина повненька, як приховати повноту, якщо людина висока, як зробити так, щоб зріст не впадав у око. Деякі костюми Алла не лише моделювала, але й шила сама.

«Аллочка — це наше сонечко!»

У вересні на творчу зустріч-спомин «Чар-зілля зодягненої пісні» зійшлися Павло та Світлана Дворські, заслужені артисти України Оксана Савчук та Іван Кавацюк (дует «Писанка»), заслужені діячі мистецтв України — художник-модельєр Микола Шкрібляк та поетеса Тамара Севернюк, учасники ансамблю «Смерічка» різних років, викладачі й випускники Чернівецької дитячої художньої школи та Недільної благодійної дитячої школи при Храмі Святого Миколая.

Крім моделювання одягу, протягом 25 років відмінник освіти України та методист вищої кваліфікаційної категорії Алла Дутковська працювала в художній школі. Десять років вона очолювала художню благодійну школу при Миколаївській церкві, яку заснувала разом із настоятелем. Вона була духовним наставником підростаючого покоління, й узагалі більше педагогом, ніж художником і дизайнером. Її учні перемагали на міжнародних дитячих виставках у США (1987), Польщі (1992), Індії (1995), Ізраїлі (1995), Японії (1997)…

За словами Марічки Наголюк, однієї з перших учасниць ансамблю «Смерічка», знайомою з Аллою ще з Вижниці, це була напрочуд добра, ласкава, ніжна — одне слово, сонячна людина.

Народний артист України Павло Дворський поділився своїми спогадами про Аллу Дутковську:

— 1976 року я прийшов у ансамбль «Смерічка» й, звичайно, познайомився з цією прекрасною жінкою: світла усмішка, доброзичливість, непідробна земна краса жінки, людини, творця. Шили перші строї для Назарія Яремчука, Алли Зборлюкової, для мене. У цих прекрасних костюмах, що нам моделювала Алла Борисівна, було дуже комфортно на сцені. Вона дуже індивідуально ставилася до кожного співака чи співачки, бачила світло костюмів у гармонії з піснями.

У Чернівецькому краєзнавчому музеї я відвідала зал, присвячений ВІА «Смерічка» та всім, хто співпрацював із цим колективом. Є там й експонати, присвячені творчості Алли Дутковської. Одна із засновниць цього залу — Євдокія Антонюк, яка під час зустрічі зазначила, що без костюмів Дутковської неможливо уявити тієї слави, якої досягла «Смерічка» та інші виконавці. Вони разом із Аллою готували виставку «Світ пісенної краси», присвячену роковинам Назарія Яремчука. Дутковська була також художником-постановником першого фестивалю естрадної пісні імені Назарія Яремчука у Вижниці (1996).

Це — потужна мистецька фігура

Почесне місце на виставці зайняла книга мистецтвознавця Міри Костишиної «Український народний костюм Північної Буковини. Традиції і сучасність». Окремий розділ тут присвячений творчості Алли Дутковської. У книзі, зокрема, зазначено, що успіх багатьох пісень та виконавців був би немислимим без відповідного сценічного костюма — оригінального за сучасною конструкцією й, одночасно, традиційного буковинського забарвлення.

— Творче надбання Алли Дутковської описане більше, ніж у 50-ти джерелах інформації (книги, енциклопедії, покажчики, періодичні видання, фотоматеріали, — підсумувала одна з організаторів виставки Тамара Сандульська, завідувачка відділу літератури та інформації виробничого профілю бібліотеки імені Михайла Івасюка. — А фільм заслуженого діяча мистецтв України Антоніни Фантух «“Черешневий гай” Алли Дутковської» Чернівецької обласної телерадіокомпанії 2004 року в Ялті отримав диплом Всеукраїнського конкурсу «Професіонал ефіру України» за фахову сценічну розробку.

Запоріжжя — Чернівці — Запоріжжя

Віра Середа

2009