Статті та есе

Левко Дутковський — творець «Смерічки»

Вижницький період — з 25 серпня 1966 р. по 31 березня 1973 р.

Біґ-біт група «Смерічка»

Вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка»! Мабуть не було серед молоді і людей старшого покоління всього СРСР та й за його межами таких, які б в кінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття не чули про цей ансамбль і не слухали його музики та пісень. Він потужним вихором увірвався з популярними українськими естрадними піснями не тільки на обласні й республіканські сцени, але й на московську.

Автору цієї статті пощастило бути свідком зародження ансамблю і його тріумфальних виступів, які радісно сприймала публіка. Я працював тоді у м. Вижниці директором школи інтернату, випускником якої був незабутній Назарій Яремчук, що згодом став народним артистом України, лауреатом Національної премії імені Т. Г. Шевченка. Пам’ятаю майже усіх учасників ансамблю. Передусім ентузіастів «Смерічки» — соло-гітариста і саксофоніста Олександра Шкляра, виконавців на духових інструментах Валерія Бурмича і Леоніда Сіренка, — студентів Вижницького училища прикладного мистецтва ВУПМ ударника Юрія Шоріна, співака і гітариста Олексія Гончарука, бас-гітариста Віктора Музичка, обдарованого природою багатими талантами Василя Зінкевича. Сьогодні мало хто знає, що до того, як В. Зінкевич почав виступати, як співак, він був учасником, а згодом керівником народного самодіяльного танцювального колективу «Смеречина» при Вижницькому будинку культури. Пам’ять зберегла й те, коли прибули на роботу та навчання у Вижницю й Вижницький район юні дівчата Лідія Шевченко, Марія Ісак, Мирослава Єжеленко, Раїса Хотимська, Марія Наголюк, Стела Фрунзе, Неля Чабанова, Зоя Маслова, студентки ВУПМ Одарка Джурумія, Галина Мокрецова, відомий буковинський спортсмен і співак Володимир Матвієвський — майбутні учасники «Смерічки», які володіли надзвичайно чарівними, дзвінкими голосами. Куди там до них сьогоднішнім «фонограмним зіркам». Та й сам організатор і керівник «Смерічки» стрункий, худорлявий, енергійний двадцятитрьохрічний юнак Левко Дутковський, який після закінчення Мукачівського музично-педагогічного училища та служби в Армії прийшов у Вижницю, мав вигляд вісімнадцятилітнього. Це ж можна сказати й про першого модельєра естрадних стилізованих костюмів для учасників «Смерічки», вірного Левкового супутника й помічника — Аллу Дутковську, надзвичайно скромну і сором’язливу студентку Вижницького училища прикладного мистецтва.

Всіх їх об’єднувала любов до пісні й музики.

З того часу пройшли десятиліття. Нюанси тогочасного культурного життя стали забуватися, а інколи й навмисне замовчуватись. Нині старше покоління не завжди вірно відтворює історію створення й діяльності «Смерічки». Навіть у солідних публікаціях з цього приводу трапляються перекручення і помилкові твердження. Сучасна ж молодь взагалі не має уяви про тогочасні естрадні колективи. Для тих, кому сьогодні 15–20, які не уявляють себе без сучасної електронної музики, зародження перших ансамблів з використанням електроінструментів стало далекою історією.

Мета цієї публікації відтворити достовірну історію створення самобутнім музикантом і композитором Левком Дутковським вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», щоб молоде покоління знало, у яких нелегких умовах створювався один з перших у СРСР ансамбль електромузики, котрий, використавши елементи поп і рок музики та українського фольклору, започаткував на Україні нову музичну хвилю. В Англії, у м. Ліверпуль народився «Бітлз», а в нас на Україні, в прикарпатському містечку Вижниця народився свій «Бітлз» — популярна «Смерічка».

В 60-ті роки минулого століття на Заході різко виросла технізація музики, виникли електроінструменти, мікрофонно-підсилювальна апаратура. Вони зумовили зміни в музичній партитурі, в стилі різних музичних напрямків, в кількісному складі учасників. Посилились функції ритмічної групи, змінилась музична фактура, мелодика, ритміка, гармонія, манера виконання. Виник новий музичний стиль біґ-біт. (Біт (англ.) — удар).

У цей час Україна у складі СРСР була за «залізною завісою». Все прогресивне замовчувалось, заборонялась пропаганда нового і в музичному естрадному мистецтві. В Україні діяли академічні естрадні колективи та співаки, великі та малі джазові оркестри, вокальні жіночі ансамблі, що виконували пісні в стилі міського романсу. Зокрема на Буковині існували: великий джазовий естрадний молодіжний оркестр (ЕМО) Чернівецького університету, естрадний ансамбль (джаз-квінтет) «Буковина» Чернівецької філармонії, вокальні жіночі ансамблі «Марічка» із Чернівців, «Мелодія» із Сокирян, «Пролісок» із Сторожинця, вокальний квартет «Буковинка» з Кіцманя та ін. Ці вокальні колективи виконували ліричні пісні під інструментальний супровід, який в основному складався з баяна — акордеона, кларнета — саксофона, одної гітари та контрабаса.

В 1966 р. молодий музикант Левко Дутковський, ламаючи стереотипи радянської естради, створив при Вижницькому районному Будинку культури ансамбль електромузики, який складався з трьох електрогітар (соло, ритм і бас), ударних та електрооргана. Цей ансамбль він назвав «Смерічкою», тобто завжди вічнозеленою Карпатською ялинкою — символом краси і молодості Карпатських гір. Новостворений ансамбль почав грати в новому музичному стилі біґ-біт.

Левко Дутковський почав поєднувати тогочасні ритми, гармонію поп та рок музики з народним гуцульським, буковинським, українським мелосом і фольклором, виробляючи таким чином свій власний стиль. Ансамбль «Смерічка» швидко набрав популярності серед молоді. На танцювальні вечори, які проходили у Вижницькому БК з’їжджались шанувальники з навколишніх районів та з Чернівців, щоб потанцювати модні танці рок-н-рол, твіст, блюз, шейк. Вижницький райком комсомолу на чолі з Феліксом Карчевським підтримав нове починання і тому молодь почувала себе у Вижниці розкуто, вільно і без допомоги влади сама підтримували належний порядок в Будинку культури.

Для концертної діяльності «Смерічки», яка прискіпливо контролювалась владою, Левко Дутвіський створив скромнішу і компроміснішу програму. Її напрямок визначали в основному пісні Л. Дутковського та кілька аранжированих ним пісень Василя Михайлюка та Олександра Білаша. Програму обов’язково мали доповнювати комсомольські патріотичні пісні, які Л. Дутковський аранжував в своєму «смеречанському» стилі.

Лідія Шевченко, перша солістка ансамблю «Смерічка» згадує:

«…Коли Левко організував «Смерічку», ми були такі молоді, справді схожі на смерічки. Я пізнала на цій сцені, що таке пісня…»

Нові виконавська манера і музичний стиль потребували в концертній діяльності «Смерічки» і зміни зовнішніх атрибутів — світлового оформлення, режисури, а також сценічних костюмів. У 1967 році перші ідеї у створенні естрадних сценічних костюмів для «Смерічки», де поєднувались сучасні строї і елементи народного костюма, започаткувала Алла Дутковська — тоді ще учениця Вижницького училища прикладного мистецтва, що навчалася на відділі моделювання та конструювання одягу. Художниця-модельєр, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник Науково-дослідного центру Буковинознавства Чернівецького державного університету М. В. Костишина писала:

«…Початок творчої діяльності А. Дутковської збігається з народженням паростка буковинської естради — вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» під керівництвом молодого талановитого композитора Левка Дутковського

Вона стала першою на Буковині художницею по створенню естрадного одягу за місцевими мотивами. Її моделі, відзначаючись яскравою своєрідністю, заслуговують першочергової уваги та популяризації…»

Так уже сталося зі збігом часу, що шлях «Смерічки» не міг не перетнутися з молодим Чернівецьким обласним телебаченням, яке сприяло популяризації колективу, а водночас, пісні ансамблю в майбутньому стали його візитною карткою.

Перші звукозаписи біґ-біт групи «Смерічка» здійснював на телестудії талановитий звукорежисер і музикант Василь Стріхович. Він намагався, експериментуючи на слабкій за технічними можливостями телевізійній апаратурі, якісно записати ансамбль, що використовував електроінструменти у новому, тоді ще маловідомому музичному стилі.

Уже перші телевізійні передачі за участю «Смерічки», режисерами яких були Василь Селезінка та Василь Стріхович, виходили прямим ефіром на Москву і Київ. Багатомільйонна аудиторія глядачів колишнього СРСР познайомилася з ансамблем і була приємно вражена. Про це свідчать дуже багато схвальних відгуків, які приходили на адресу ансамблю «Смерічка». Правда, новаторські ідеї Л. Дутковського не відразу були однозначно сприйняті. За свідченнями головного режисера Чернівецького телебачення В. Селезінки якийсь глядач з Кубані в своєму листі висловлював незадоволення піснею «Сніжинки падають», вважав її «надто модерною і написаною під впливом чужого і ворожого Заходу».

Нова музична хвиля перших пісень Л. Дутковського у виконанні «Смерічки» та солістів Лідії Шевченко і Володимира Матвієвського в той час на Україні стала прикладом для наслідування багатьом композиторам, співакам, музикантам…

Весною 1968 року, подружившись з Левком Дутковським, юний Володя Івасюк спробував написати кілька пісень в стилі «Смерічки». Пісні «Я піду в далекі гори» та «Відлуння твоїх кроків» на вірші Володимира Вознюка вдало вписалися в репертуар Вижницького ансамблю.

Пізніше В. Івасюк писав у Всесоюзному журналі «Кругозор»:

«…Своєрідний стиль виконання і трактовка фольклору полонили мене, коли я вперше почув ансамбль на сцені. В «Смерічку» я приніс свої перші пісні…»

У 1968 році в «Смерічку» прийшла артистка Буковинського ансамблю пісні і танцю Чернівецької філармонії Марія Ісак. У кінці 1968 року, почав пробувати себе у співі Василь Зінкевич, клопітливо і терпеливо навчаючись у «вокальній школі» Л. Дутковського. А в листопаді 1969-го учасником ансамблю став юний, здібний співак-початківець Назарій Яремчук. Прихід нових учасників підняв «Смерічку» на вищий щабель популярності. Звичайно, це була велика праця, що ґрунтувалась на ентузіазмі, як учасників «Смерічки», так і керівника Л. Дутковського, який з нуля навчав грати на музичних інструментах переважну більшість музикантів, розписував і розучував з ними партитури пісень, вчив співати, працюючи над вокальною манерою. В той час «Смерічку» легко можна було впізнати без оголошення по радіо і телебаченню. Ансамбль зі своєю оригінальною манерою виконання яскраво вирізнявся серед інших подібних колективів в Україні, які робили спроби копіювати «Смерічку».

Учасники «Смерічки» згадують:

Олександр Бродовінський, музикант, учасник ансамблю «Смерічка»:

«…Я був студентом музучилища. Ми часто брали участь у офіційних концертах. Вперше й побачив «Смерічку» на такому концерті. Не пам’ятаю, що вона виконувала, але це був свіжий струмінь… «Смерічка» — це подвиг Левка. Хочу віддати данину величезної поваги за той колосальний труд, який Левко вклав у нас. Так треба було захопити людей! Ми жили музикою, співом. Репетиції — до 3-ї, 4-ї ранку. Дехто навіть не знав музичної грамоти — Левко їх учив!..»

Марія Ісак — солістка ансамблю «Смерічка»:

«…Успіху «Смерічка» сягнула завдяки засновникові Л. Дутковському, надзвичайно енергійній, наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу. Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх «смеречан»…»

У квітні 1970 року ансамбль «Смерічка» брав участь у Республіканському фестивалі-конкурсі самодіяльного мистецтва з піснями Л. Дутковського «Незрівняний світ краси» (соліст Н. Яремчук), «Бажання» (солістка М. Ісак), В. Михайлюка «Верба» (солістки Л. Шевченко та Р. Хотимська), В. Івасюка «Я піду в далекі гори» (солісти В. Зінкевич та Н. Яремчук). Оригінальні сценічні стилізовані біло-червоні естрадні костюми, виготовлені майстринями Вижницького побуткомбінату під керуванням Раїси Обновленської та Олени Рахубовської за ідеями і ескізами Алли Дутковської та Василя Зінкевича, гармонійно доповнювали мелодичні пісні «Смерічки». Успіх був великий. Ансамбль «Смерічка», як переможець отримав звання лауреата фестивалю самодіяльного мистецтва Української РСР з врученням Диплома першого ступеня і Великої Золотої медалі, а її керівник отримав Диплом першого ступеня і Золоту медаль. Це була велика перша перемога «Смерічки», це було визнання ансамблю. Сотні листів, паломницькі екскурсії молоді до Вижниці, щоб хоча краєм ока побачити самодіяльних артистів «Смерічки». Ансамбль стає популярним в Україні. Московська фірма грамзапису «Мелодія» випускає першу малу (міньйон) платівку «Смерічки» з піснями Л. Дутковського «Ти прийди в синю ніч», «Бажання», «Незрівняний cвіт» і піснею В. Івасюка «Мила моя» (солісти М. Ісак, В. Зінкевич та Н. Яремчук). Влітку 1970 «Смерічка» як переможець Республіканського телеконкурсу бере участь у заключній телевізійній передачі в м. Одесі. Її популярність все більше зростала і ширилась. Та зростала й недоброзичлива, а то й нищівна критика. «Смерічку» звинувачували в пропаганді буржуазно–націоналістичної моралі не притаманної радянській молоді. Ситуацію врятував народний артист України, відомий співак, голова правління Музично-хорового товариства України Cергій Козак. Будучи головою журі Республіканського фестивалю, він виступив на сторінках журналу «Соціалістична культура» зі статтею, у якій назвав ансамбль взірцем української радянської естради. Сергій Козак підтримав «Смерічку» і в своїй доповіді на пленумі творчих спілок у сесійному залі Верховної Ради УРСР, де виступали також Олесь Гончар, Андрій Штогаренко, Наталя Ужвій, відзначив:

«…Товариство робить перші спроби таких естрадних колективів, які б служили за зразок нової радянської естради, спроможної відповідати на запит часу і смаків молоді. Такими можна назвати молодіжну «Смерічку» із Вижниці на Буковині…»

Навесні 1970 року Володимир Івасюк написав для «Смерічки» пісні «Червона рута» та «Водограй». З легкої руки Л. Дутковського вони тріумфально пішли у широкий світ. «Пісенна фабрика» Левка зуміла майстерно прочитати задум композитора, донести пісні до слухача і так «розкрутити» їх, що твори стали надзвичайно популярні.

Перше публічне виконання ансамблем «Смерічка» пісні «Червона рута» (солісти В. Зінкевич і Н. Яремчук) відбулося на сцені Чернівецької філармонії в жовтні 1970 року під час творчого звіту обласної спілки композиторів. Чернівецька обласна газета «Зорилей Буковиней» писала:

«…В останні роки все більше і більше говорять про молодого композитора Л. Дутковського, йому належить заслуга створення у Вижниці інструментально-вокального ансамблю «Смерічка», колективу з великим майбутнім. Цей ансамбль постійно поповнює свій репертуар творами Буковинських авторів. Цього разу він також виступив перед слухачами з трьома п’єсами чарівної краси: «Незрівняний світ», «Коли мине любов» Л. Дутковського на слова А. Фартушняка та В. Григорака і «Червона рута» (сл. і муз. В. Івасюка). Молоді композитори Л. Дутковський та В. Івасюк заслуговують на щире «браво»…»

На жаль успішний виступ «Смерічки» на звіті композиторів був затьмарений гострою критикою високих гостей з Києва. Пісні «Незрівняний світ», «Коли мине любов» і «Червона рута» вони назвали низько-пробними західно-буржуазними піснями, іграшками з мильних бульбашок на новорічній ялинці. Розчарованого Дутковського тоді заспокоїв великий шанувальник «Смерічки», що завжди допомагав Вижницьким артистам, захищав від сваволі місцевої влади, секретар Чернівецького обкому компартії, Олексій Гаврилюк.

— …Після такої критики «Смерічка» з концертом в Румунію очевидно вже не поїде? — запитав Левко Гаврилюка.

— Поїдете! В них своя думка, у нас своя! — відповів Олексій Юхимович і свого слова дотримав. «Смерічка» з’їздила в Румунію, де успішно виступала в багатьох містах цієї країни.

У той час Володя Івасюк щиро писав Дутковському, всіляко заспокоюючи друга:

«…мені здається що тов. Я… не побачив головного — ансамбль співає пісні, які мають, якщо не залізний зв’язок з Буковинською музикою і фольклором, то хоча б побудовані на її інтонаціях і мають її запах. Нехай він покаже нам такий же ансамбль, який би міг похвалитись таким зв’язком (в Україні). Я принаймні про такий не чув. Пісні твої молоді подобаються, вони — елегійні, музичні, оригінальні. Це не тільки моя думка…»

Популярність пісні «Червона рута» у виконанні «Смерічки» в серпні 1971 році спонукали львів’ян Мирослава Скочеляса та Романа Олексіва до створення телевізійної стрічки «Червона рута». Звукорежисером був Василь Стріхович з Чернівецького телебачення. Сюжет фільму простий — кохання молодого шахтаря з Донеччини Бориса і карпатської дівчини Оксани. В ролі Бориса виступив соліст «Смерічки» Василь Зінкевич, а в ролі Оксани — співачка, викладач Чернівецького культосвітнього училища Софія Ротару. Разом зі «Смерічкою» у фільмі знімались ВІА «Карпати» з Чернівців, вокальний ансамбль «Росинка» і танцювальний колектив з Івано-Франківська, виконавиця популярних пісень Раїса Кольца з Новоселиці.

Ансамбль «Смерічка» у телефільмі виконував пісні В. Івасюка: «Червона рута» і «Я піду в далекі гори» (солісти В. Зінкевич і Н. Яремчук), «Водограй» (солісти М. Ісак і Н. Яремчук); пісні Л. Дутковського «У Карпатах ходить осінь» (солістка С. Ротару), «Незрівняний світ краси» і «Якщо мине любов» (соліст Н. Яремчук); пісню В. Громцева «Залишені квіти» (соліст В. Зінкевич).

Після зйомок телефільму Л. Дутковському запропонували разом з «Смерічкою» та Софією Ротару перейти на професійну сцену у Чернівецьку філармонію. Левко, порадившись з аматорами «Смерічки», вирішив поки що залишатися у Вижниці і запропонував Анатолію Євдокименку, чоловікові С. Ротару, створити свій ансамбль, назвавши його, як і телефільм, «Червоною рутою».

У Чернівецькій філармонії восени 1971 року було створено ВІА «Червона рута» з солісткою С. Ротару. Взявши в основу свого репертуару популярні пісні ансамблю «Смерічка», серед яких «У Карпатах ходить осінь» Л. Дутковського, «Пісня буде поміж нас», «Водограй», «Червона рута» В. Івасюка, «Залишені квіти» В. Громцева та ін., новостворений вокально-інструментальний ансамбль поїхав на гастролі завойовувати всесоюзного глядача.

В 1971 році пісня «Червона рута» у виконанні «Смерічки» стала піснею року. Центральне телебачення запросило в Москву композитора Володимира Івасюка, солістів «Смерічки» Василя Зінкевича та Назарія Яремчука виконати пісню у фінальній телепередачі конкурсу «Пісня–71» під супровід оркестру Всесоюзного радіо і телебачення (керівник Ю. Силантьєв).

На початку 1972 року «Смерічка» взяла участь у Всесоюзному телеконкурсі «Алло ми шукаємо таланти». Пісня Л. Дутковського «Горянка» на слова Д. Леонтюка (солісти Н. Яремчук та В. Зінкевич) принесла перемогу ансамблю «Смерічка» в Москві. Пізніше Всесоюзний журнал «Музыкальная жизнь» писав:

«…«Горянка» Л. Дутковського — фірмова пісня «Смерічки», вона принесла в свій час самодіяльному ансамблю звання лауреата телевізійного конкурсу, відкривши йому дорогу на професійну естраду. Написана вона з великим темпераментом та майстерністю і базується на тому ж, головному для «Смерічки», принципі — поєднання народно-пісенної мелодики з сучасними ритмами…»

В грудні цього ж року Центральне телебачення запросило ансамбль «Смерічка» на фінальний телеконкурс «Пісня–72» з піснею Л. Дутковського «Незрівняний світ краси». Та він вважав, що пісня В. Івасюка «Водограй» у виконанні «Смерічки» краща і більш популярна. Тому у розмові наполегливо переконав редактора популярної телепередачі Віктора Черкасова, що піснею року повинен бути тільки «Водограй». У виконанні «Смерічки» та солістів Мирослави Єжеленко і Назарія Яремчука «Водограй» В. Івасюка став піснею 1972 року. Газета «Комсомольское знамя» писала:

«…У Вижницю прийшла телеграма — «Смерічку» запрошували для участі в передачі Центрального телебачення «Пісня–72». Була запропонована й пісня «Незрівняний світ» Левка Дутковського. Але ансамбль виступив з піснею Володимира Івасюка «Водограй». Дутковський був проти того, щоби виконувалась його пісня. Вважав, що «Водограй» кращий. В цьому він весь — Левко Дутковський, беззмінний керівник популярного колективу…»

Після запису телепередачі «Пісня–72» в Москві «Смерічку» разом з білоруськими «Піснярами» запросили дати сольний концерт в Колонному залі Будинку Спілок. Ведучими концерту були популярні диктори ЦТ А. Шилова та В. Кирилов. Концерт пройшов з величезним успіхом. Москвичі щиро вітали два популярні ансамблі з України та Білорусії. А вже після концерту, під час дружньої вечері керівник ансамблю «Пісняри» Владімір Мулявін порадив Левку Дутковському разом з ансамблем «Смерічка» перейти на професійну сцену, бо самодіяльна сцена мала свої творчі і технічні обмеження…

Заключним акордом самодіяльної вижницької «Смерічки» був виступ в кінці грудня 1972 року в м. Києві разом з ВІА «Червона рута» Чернівецької філармонії на святі мистецтв, присвяченому 50-річчю утворенню СРСР. Вдячні кияни бурхливими оплесками та гучними викриками довго не відпускали артистів зі сцени. Пізніше Газета «Культура і життя» писала:

«…Понад п’ятсот майстрів мистецтв і учасників художньої самодіяльності виступили у звітних концертах у столиці України… Від співучої родини Вовчуків… до вокально–інструментальних ансамблів «Смерічка» з Вижниці та «Червона рута» Чернівецької обласної філармонії. (Софія Ротару виконала пісні «Я люблю тебя Россия» Д. Тухманова, слова М. Ножкіна і «Ти повернешся коханий» керівника «Смерічки» Левка Дутковського на слова Анатолія Фартушняка)… Вперше «Червону руту» і «Водограй» виконав Вижницький самодіяльний вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка» під керуванням Левка Дутковського. І цього разу ансамбль та солісти Назар Яремчук і Василь Зінкевич донесли до сердець слухачів ліричний характер та щирість пісень…»

Після звітного концерту у Києві, митці Чернівецької області були відзначені грамотами і званнями. Перший в Україні «Народний вокально-інструментальний ансамбль» — «Смерічка» був нагороджений «Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР». Соліст «Смерічки» В. Зінкевич Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Чернівецьке обласне управління культури очолюване В. Королюком також представило до почесного звання «Заслужений діяч мистецтв УРСР» керівника «Смерічки» Левка Дутковського. Та цього почесного звання йому не присвоїли. Пізніше виявилось, що посприяли цьому заздрісні «друзі-стукачі» та Вижницька районна влада…

1 квітня 1973 року Левко Дутковський разом зі «Смерічкою» та солістами Василем Зінкевичем і Назарієм Яремчуком, який перевівшись в університеті на заочне навчання, перейшов на постійну роботу в Чернівецьку обласну філармонію.

Почався новий етап творчого життя уславленого колективу. Але це стане предметом майбутнього дослідження.

Петро Брицький