Статті та есе

Ой у садочку калина цвила

Володимир Івасюк-фольклорист — тема цікава й важлива для вивчення творчої спадщини відомого українського композитора й поета XX століття.

Від батька-матері, від буковинського роду перейняв він шанобливе ставлення до рідного слова, пісні, легенди, казки. Для нього зразком була фольклористична діяльність батька. Власне, й перші свої записи народних пісень Володя зробив від Михайла Івасюка, який мав чудовий голос і разом з дружиною Софією брав участь у вчительському хорі. А таку знамениту, яка згодом під пером Володимира розгорнулась у сюїту-варіації для камерного оркестру, пісню «Сухая верба» юнак записав від дядька Дмитра Івасюка.

Збирати фольклор нелегко. Потрібно поговорити з носіями фольклору, налаштувати їх, встановити доброзичливий контакт, адже то є переважно літні люди. Лише гарна, з позитивною аурою людина, зовні й внутрішньо приваблива, здатна знайти «ключик», який відкриє душу людини, а вона поділиться найсокровеннішим. Саме таким і був Володимир Івасюк.

Переважна більшість ним записаних пісень розкриває внутрішній стан людини, передають її почуття та настрої. Фольклористи називають їх ліричними піснями й умовно поділяють на пісні про кохання, про жіночу долю, вдовині та сирітські, колискові. Зрозуміло, що в записах молодої людини — В. Івасюка — пісні про кохання кількісно переважають. Маємо на увазі твори: «Та що мені з того…», «Ой у садочку калина цвила», «По садочку походжаю», «Чому, коню, води не п’єш», «Пливуть гуси», «В долину, в долину», «Ой за гаєм», «Сивий коню», «Ой на горі два дубочки» та ін.

Поглянемо пильніше на Володимира Івасюка — і ми, крім уподобань його самого, помітимо ще й характерні риси вдачі буковинця.

Пісню про нещасливе кохання дівчини «Ой у садочку калина цвила» занотовано 1966 року від Івана Лазаровича Ковблика із села Суховерхів Кіцманського району. Юнак звертається до милої зі словами «дівчино-рибко, кохана пташко», але серце її розбите від усвідомлення: «тепер ти не мій, а я не твоя — брехлива була присяга твоя». Характер твору сумний, мінорний, викликає співчуття до дівчини.

Одним із найпоширеніших у записаних В. Івасюком піснях є мотив розлуки закоханих через одруження одного з них. І найбільшого драматизму він набуває тоді, коли силоміць віддають доньку за нелюба:

Моя стара мати
Має вже вмирати
Й мене за нелюба
Хоче віддавати.

Дай, Боже, аби я
Весілля не знала,
Аби на весіллю
В віночку вмирала.

Цю пісню, яка передає тугу закоханої дівочої душі, Володимир почув від батька.

Нещаслива любов у центрі уваги ще однієї пісні у запису В. Івасюка — «По садочку походжаю». Дівчина не з тим, кого любила, «свої літа змарнувала […] не з тим, що кохала».

Є у записнику композитора твір від дядька Володимира, Дмитра Івасюка, «Буковино, Буковино!». Пісня про розлуку юнака з рідним краєм та коханою дівчиною — він змушений їхати на заробітки, емігрувати:

Будь здоровий, рідний краю,
Мушу від’їхати.

Появу цієї пісні спонукала, очевидно, еміграція буковинських селян у Канаду на рубежі XIX–XX століть.

Щоб мати оригінал твору, В. Івасюк-фольклорист спочатку записував пісні на магнітофонну плівку. А вже згодом занотовував слова й ноти окремо. Володю непокоїло, що мелодії пісень можуть зникнути, якщо їх вчасно не зафіксувати. А це ж скарб, який конче треба зберегти. Шкода, що через матеріальні труднощі досі не видано окремою книгою матеріали пісенних записів Івасюка. Але є й люди, яким не байдуже зроблене Володимиром. От і ансамбль бандуристок Чернівецького училища мистецтв ім. Сидора Воробкевича під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Раїси Кузьменко, зокрема, створив окрему концертну програму «З-над Черемоша й Прута», складену з пісень, записаних Володимиром Івасюком. І це — приклад з багатьох подібних…

Доводиться тільки шкодувати, що Івасюк не реалізувався як збирач й упорядник пісенного фольклору нашого краю. Проте цей фольклор — що відрадно — присутній в оригінальній пісенній спадщині композитора.

А тих записаних 168 зразків дають підставу бачити Володимира Івасюка в одному ряду з найшанованішими буковинськими фольклористами — Юрієм Федьковичем, Сидором Воробкевичем, Євгенією Ярошинською, Михайлом Пазяком, Авксентієм Яківчуком. Зрештою, ця частина спадщини Володимира Івасюка чекає на своїх дослідників і на своє видання.

Оксана Костюк

Книжка «Володимир Івасюк. Життя — як пісня»

2003