Статті та есе

Співати пісню треба серцем

Будучи вже відомим співаком, народним артистом України, Василь Зінкевич зізнався в одному з інтерв’ю: «Своїми сьогоднішніми успіхами я завдячую Володі Івасюкові, бо він чесно вірив у мене, в мої можливості».

Його життєві плани були далекі від музики: збирався стати художником-«металістом», отож по закінченні школи поїхав у Вижницю, вступив до училища прикладного мистецтва. І був спочатку чи не найкращим танцюристом, а після повернення з армії — керівником ансамблю танцю «Смеречина». Саме Зінкевич — автор знаменитої хореографічної композиції «Буковинська мозаїка».

Вижниця — містечко невелике: всі про кожного все знають. Знав і Зінкевич про те, що новий методист районного Будинку культури Дутковський створив вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка». Левко саме шукав виконавця для своєї нової пісні «Сніжинки падають», і Валерій Васьков (згодом він прийняв «Смеречину» від Зінкевича) згадав про Василя як «фаната справи».

А потім було знайомство з Володимиром Івасюком. Здається, для Зінкевича не з приємних: Володимир виявився його конкурентом. Коли «Смерічка» приїхала на зйомки новорічної телепрограми в Чернівці, ніяк не могли записати «Сніжинки падають». Кілька дублів зробили, а бажаного рівня не домоглися. Отоді режисер звукозапису запропонував спробувати Володю Івасюка, який на той час був солістом ансамблю «Карпати». Володя справді прийшов і одразу ж заспівав. Вийшло досить добре, можна було не хвилюватися за ефір. І тут Зінкевич, для якого, здавалося, все вже закінчилося в той день, сказав, що готовий зробити ще один дубль. Виявилося, що спів Володимира Івасюка був для нього чудовим стимулом. Бо для ефіру відібрали саме емоційний, щирий запис Зінкевича.

Через 10 років Володимир Івасюк так охарактеризував Зінкевича: «У Василя вокальні дані набагато кращі, ніж у мене, — це безперечно. Я відчуваю, що в цього співака дуже гарно вдаються речі широкого, кантиленного, наспівного плану, і десь стараюсь писати для нього саме в цьому плані».

Але до цього були зйомки фільму «Білий птах з чорною ознакою» в Розтоках — Володя й Василь знімалися там у танцювальних сценах, а на згадку про той щасливий момент залишилася світлина — обоє в народних стриях, молоді й щасливі. Саме з Розток Івасюк привіз остаточний варіант тексту «Червоної рути».

Як відомо, вперше ця пісня прозвучала у виконанні Володимира Івасюка й Олени Кузнєцової в передачі «Камертон доброго настрою» 13 вересня 1970 року. А згодом і «Червона рута», і «Водограй» ввійшли в репертуар «Смерічки» й саме у виконанні цього талановитого колективу полюбилися всім.

Минув час — «Смерічка» стала професійним колективом, і двом таким могутнім співакам, як Назарій Яремчук і Василь Зінкевич, стало тіснувато на одній сцені. Василь переїхав у Луцьк. Володимир Івасюк на той час уже вчився і працював у Львові.

Володимир Івасюк часто перший записував свої пісні, як він говорив, «для ілюстрації». Так було з піснями «Світ без тебе», «Балада про дві скрипки», «Літо пізніх жоржин». Останню він писав саме для Василя Зінкевича. Якось він показав співакові вірш Ростислава Братуня «Жоржинне літо», який Василеві дуже сподобався. Пісня творилась довго і прозвучала аж у 1978 році. Ось що писав Михайло Івасюк синові: «Мушу сказати, що «Жоржини пізнього літа» — шедевр, а Василь Зінкевич — чудовий співак. Я б ніколи не подумав, що він витягне таку складну пісню. А витягнув, лайдак, виспівався, розвинув свій голос, а зовнішні дані в нього прекрасні. Ну, хай він буде щасливим». Зінкевич співав натхненно й досконало і не дивно, що він справив таке сильне враження на батька композитора.

В 1978-му на всесоюзному конкурсі «Молоді голоси» Василь виконував Івасюкові «Тільки раз цвіте любов» і «Світ без тебе». Страшенно хвилювався, раз-по-раз дзвонив з Москви у Львів, просив порад у Володимира.

Вони часто спілкувалися — по телефону, Зінкевич ніколи не забував привітати улюбленого друга з кожним святом. «Живи, захоплюйся, твори, стань Богом» — це його побажання композиторові.

Як і завжди, в 1979-му, наприкінці квітня, він надіслав Володі привітання з першим травня. Ще не знав, що друга вже немає серед живих. І він уже ніколи не прочитає його листівку.

Як реквієм Володимиру Івасюкові прозвучала пісня «Літо пізніх жоржин» у виконанні Василя Зінкевича в телевізійній музичній тетралогії «Пори року», яку зняли в 1980-му Лариса Маслюк і Геннадій Зубанов на Центральному телебаченні. То був час, коли на саме ім’я Володимира в Україні наклали табу. І з боку авторів фільму, і з боку Зінкевича та Ротару (вона виконувала «Кленовий вогонь») то була позиція.

Час — хороший суддя. Василь Зінкевич сьогодні уособлює найкраще, що є в українській естраді. Він працелюб до фанатизму і так само відданий мистецтву пісні. А про Володимира Івасюка він одного разу сказав так: «Він мав рацію: замало просто так співати ноти. Пісню, як він завжди казав, потрібно співати серцем, розумом і, безперечно, своєю позицією — в житті, в творчості». Творчість Василя Зінкевича — підтвердження сказаного.

Парасковія Нечаєва

Книжка «Безсмертна тінь великих душ»

2004