Статті та есе

Твій голос — щедра повінь

«Скільки я не оглядався навкруги, ніхто так того зробити не може, як Софія»
Володимир Івасюк

І вона так само стверджувала: «Не знаю, як би склалась моя творча доля, якби ми розминулись із композитором Володимиром Івасюком».

А могли розминутись. Бо юна співачка Софія Ротару, що перше своє визнання завоювала в 1964 році на республіканському огляді художньої самодіяльності, розпочинала свою сценічну діяльність як виконавиця народних пісень. Через 4 роки вона представляла Радянський Союз на Всесвітньому фестивалі молоді й студентів у Софії — так само в жанрі народної пісні — й завоювала гран-прі. «Софія підкорила Софію!» — такими були заголовки болгарських газет у ті дні. І добре пам’ятаю, як і самій було радісно від того, що найкраща молода співачка світу — з Чернівців, з Буковини. Її фото прикрасило всі молодіжні республіканські й центральні видання.

Вже тоді, в 1968, йшли «на Софію Ротару», хоч вона — в ранзі самодіяльної співачки — виступала на сцені гарнізонного Будинку офіцерів. Худенька, чорнява, в жовтій сукні, співала російською, молдавською, українською, болгарською мовами. Працювала тоді викладачем у Чернівецькому культосвітньому училищі, природно, використовувала кожну нагоду, щоб виступити. Добра традиція звітних концертів мистецьких навчальних закладів для всього міста не перервалася й сьогодні. Здається, в 1970-му такий концерт культосвітнього училища завершувала Софія. Її зодягли в костюм в’єтнамської партизанки й вона виконувала пісню «Руки геть від В’єтнаму!» Пісня була пафосна, але запам’яталася — саме завдяки виконавиці — її, тендітну, струнку, виносили на сцену на якомусь величезному крузі, і вона вимагала: «Руки геть від В’єтнаму!». Стільки справедливого гніву й обурення було в її голосі, що ми погоджувались з нею й проводжали її оваціями.

Переломним у творчості Софії Ротару був 1971 рік, коли вона знялась у музичному фільмі «Червона рута». Після цього й розпочалась її співпраця з Володимиром Івасюком. Як говорила вона сама в інтерв’ю чернівецькому телебаченню в 1988 році, «Володя був мій композитор. Всі пісні, які він писав, одразу ставали моїми. Мені нічого не треба було придумувати, все відбувалось ніби саме собою, ніби ця мелодія жила в мені, була моєю й просто хтось доторкнувся до струн моєї душі, і вони зазвучали».

Одна з перших виконаних Софією Ротару Івасюкових пісень — «Балада про дві скрипки» на вірші Василя Марсюка. Прем’єра пісні відбулась у червні 1972 року в телепередачі «Сяйво», а співали удвох — Володимир Івасюк і Софія Ротару. Того ж року співачка й ансамбль «Червона рута», створений при Чернівецькій обласній філармонії, вперше поїхали на гастролі по країні.

Голос — рідкісний дар природи. Але навіть мати такий дивовижний, як у Софії, — ще не все. Розповідають працівники Чернівецького телебачення, яким пощастило працювати там у 60–70-х роках XX століття, як записувала фонограми Софія Ротару. Зазвичай роботу розпочинали пізно ввечері, коли стихав вуличний гуркіт, щоб ніякий сторонній шум не позначився на якості запису. Софія працювала до знемоги. Працювала, абсолютно критично оцінюючи те, що залишалось на плівці. Прагнула досконалості звучання, інтонування, намагалась якомога точніше, глибше передати зміст твору, висловити своє ставлення до того, про що співає. Вона відчувала себе, після композитора й поета, третім співавтором. І ним ставала! Коли виходила на сцену — полонила з першої ноти. Це сьогодні багатьом молодим співакам, окрім голосу, треба мало не акробатики, щоб виконати ту чи іншу пісню. І при хороших вокальних даних невдача спіткає кожного, хто забуває, що в пісні є душа.

Ось що писала синові до Львова Софія Іванівна Івасюк після концерту Ротару: «Соня в красивому червоному платті вийшла під оплески з піснею «Пісня буде поміж нас» — добре виконала, гарно музично оформили. Останню пісню вона заспівала «О сизокрилий птах» і пішла. Її викликали й вона красиво, сильно, грайливо виконала «Водограй». Від їх концерту, який тримав публіку в напруженні, залишилось цілісне, сильне, приємне враження (не соромно, що вони називаються ВІА «Червона рута»)». Лист написаний 19 березня 1973 року. Той концерт, що його ансамбль давав у обласній філармонії, довго пам’ятали чернівчани. Здавалось тоді, що цей зал замалий для голосу співачки, що він розсуває старовинні стіни й веде всіх у світ краси й любові.

Влітку цього ж року в Болгарії на конкурсі «Золотий Орфей» вона отримала першу премію. А в 1974-му в польському Сопоті — другу премію. Вперше на цьому престижному міжнародному пісенному конкурсі прозвучала українська пісня — «Водограй» Володимира Івасюка. Знаменитий уже тоді творчий дует Івасюк—Ротару польські журналісти називали «двоє популярних». У них брали інтерв’ю, «Водограй» і «Червону руту» передруковували в своїх журналах. А по закінченні конкурсу Софія Ротару й Володимир Івасюк виступили з концертом у посольстві СРСР у Польщі.

Софія Ротару ще раз приїжджала в Сопот — вже як гостя конкурсу, в 1977 році. Там вона виконувала пісню Івасюка «У долі своя весна». Тут варто процитувати рядки автора слів пісні Юрія Рибчинського, щоб відповісти, зокрема, на запитання, які часом виникають з приводу сучасних інтерпретацій творів Івасюка. Тоді Володимир почув, як «У долі…» виконують білоруські «Піснярі». Отже, розповідає Юрій Рибчинський:

«Сама по собі пісня сподобалась аудиторії в такому вигляді, але цей «танцювальний» успіх убивав у пісні багато: зміст музики й слів, драматургію почуттів.

— Я боюся, що після них усі так почнуть співати, — сказав Володя.

— Тобі не подобається? — спитав його.

— Старий, це може бути. Але тільки в одному «примірнику»! — І похмуро додав: Швидше б Соня її заспівала!

Софія Ротару заспівала «У долі своя весна» в Сопоті. І Володя подзвонив мені зі Львова й радісно сказав:

— Ти чув, Старий? Ну як?

Але це було риторичне запитання».

Думаю, що після Софії Ротару інтерпретувати пісні Володимира Івасюка непросто — вона і сьогодні найкраща виконавиця його творів. Ще за життя Володимира Івасюка на нього ображались «метри»-композитори, що він відбиває в них найкращих виконавців, бо, справді, крім нього, на Софію, а так само на ансамбль «Смерічка», Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, Ігоря Кушплера, Людмилу Артеменко претендувало багато авторів. Вони ж прагнули співати пісні молодого митця, близького їм по духу, бо в тих піснях були чистота, романтика почуттів, філософія життя, а він сам зізнавався, що не пише пісень на замовлення виконавців, але «буває так, що вже з самого початку ти знаєш, до кого звернешся після написання цієї пісні. Так у мене багато разів було з Софією Ротару», — говорив він в інтерв’ю журналістці Львівського обласного радіо Марті Кінасевич. Із Софією Ротару в 1975 році записав платівку-гігант, до якої ввійшли такі перлини його творчості, як «Далина», «Пісня про тебе», «Тільки раз цвіте любов», «Балада про мальви», «Кленовий вогонь»… Останню, до речі, нечасто доводилось чути на конкурсах і концертах. І коли думаєш, чому ж виконавці обминають її, доходиш висновку, що глибокий філософський зміст цього пісенного шедевру, як кажуть, «не по зубах» молодим співакам.

Справді, «Далина» на вірші Павличка — короткий романс-роздум. Образ сумного осіннього дня накладається на людські почуття. Але десь там, за хмарами, є світло… Голос співачки, особливо красивий у низькому регістрі, передає всю глибину вірша й музики, тимчасовість смутку й прагнення до світла, до того, щоб розірвати пелену пітьми. Здається, для вокаліста тут мало можливості для демонстрації голосу. Все дуже просто. Ось цю удавану простоту, створену генієм Івасюка, зуміла передати Софія Ротару. Або ж «Кленовий вогонь» — пісня про незнищенність кохання, незнищенність життя. Знову ж таки прекрасна музика перебуває в гармонії з глибоким філософським текстом. Кульмінацією є приспів:

Не згаси вогонь
Холодом долонь!
Спалах листя у волосся
Я вплету, щоб все збулося.
Не згаси вогонь
Холодом долонь!

Ось цим «Не згаси вогонь!» співачка застерігає від надзвичайних втрат, найбільших помилок у житті, в коханні.

Звичайно ж, хотілося б, щоб платівка «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару», будучи раритетом серед колекціонерів, стала доступною в вигляді дискети чи диску — і музика композитора, і виконавська майстерність співачки на це заслуговують. А найбільше заслуговують ті шанувальники української естради, які спраглі чистої, цнотливої пісні. До речі, серед відвідувачів меморіального музею Володимира Івасюка записи Софії Ротару найбільш поціновувані й популярні.

Як згадувала сестра Володимира Оксана, яка їздила з братом на запис платівки, тоді в Київ Софія прилетіла з гастролей. І вже по дорозі з аеропорту в Будинок звукозапису, показуючи їй пісні, Володимир говорив, що хотілося б почути. Перше враження було, що вона, стомлена перельотом, не зовсім уважно слухає. Але коли запис закінчився, бездоганність виконання вразила й самого автора. На жаль, як це часто практикувалось у радянські часи, записана платівка не одразу отримала дозвіл на друк, хоча про завершення роботи над нею знали мільйони шанувальників з багатьох інтерв’ю співачки. А вся справа була в тому, що Івасюк тоді був «самодіяльним» композитором, студентом консерваторії і не мав права на платівку-гігант. Чекати довелось так довго, що, втративши надію, Володимир навіть був згоден на те, щоб вийшло дві-три маленькі. Але в 1977-му дозвіл таки видали, багато крові випивши у композитора й співачки. Зате потім друкували додатковий тираж.

Михийло Івасюк у повісті «Монолог перед обличчям сина» писав: «Володя був захоплений абсолютною музикальністю Софії Ротару. В її устах твори Володі, сповнені людяності, задушевності, драматизму, стають дивом, яке ми називаємо гарним словом — МИСТЕЦТВО».

Софія Ротару виконувала пісні багатьох українських композиторів. Так, не перевершеним ніким є «Минає день, минає ніч» та «Мій рідний край» Миколи Мозгового, «По Карпатах ходить осінь» Левка Дутковського, пісні Ігоря Поклада й Геннадія Татарченка. З її легкого голосу здобули популярність пісні російських композиторів Євгена Мартинова й Давида Тухманова. І нині вона — найпопулярніша і найулюбленіша в Україні співачка. І коли зі сцени палацу «Україна» звучить у її виконанні Івасюкова «Балада про мальви» як посвята рідній матері, відчуваєш, як мороз іде по шкірі, і віриш кожному звуку. На таке диво здатний лиш великий талант. Талант Софії Ротару.

Парасковія Нечаєва

Книжка «Безсмертна тінь великих душ»

2004