Статті та есе

Ти признайся мені, де тепер цвіте «Рута»

Символічно, що ідея пісенного фестивалю народилася у київського журналіста Івана Лепші під час перебування у Чернівцях. У місті, де Володимир Івасюк написав незабутню пісню «Червона рута». У 1989 році перший республіканський фестиваль української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» здійснив справжню «революцію» в українській культурі. Здавалося, вся Україна заспівала у столиці Буковинського краю… Чернівці, одне з найменших міст України, справді претендували тоді на українські фестивальні Сан-Ремо, Сопот чи Юрмалу. Проте «Руту» забрали з нашого міста… Пісенне свято, що засновувалося як данина пам’яті Володимиру Івасюку, про батьківщину композитора забуло, а на самому святі — й про пісні Івасюка. Фестиваль, який проводиться раз на два роки, став мандрівним. І тепер «Червона рута» відбувається переважно на сході та півдні України. Дехто вважає, що це не правильно, бо ж конкурс має мати постійну прописку. Але цікаво інше: ідею проведення фестивалю у різних куточках країни підтримали, зокрема, і ті, хто стояв біля його витоків. І до сьогодні переважає думка, що це на користь українській пісні. Однак всі погоджуються, що ейфорію чернівецької «Рути» ніде і ніколи не повторити…

«То є чистая вода…»

Під такою назвою 27 грудня 1987 року в газеті «Молодь України» з’явилася стаття Івана Лепші. У ній журналіст, зокрема, розмірковував над тим, чому окремих творців геніальних пісень, які з часом стають народними, називають аматорами. І зауважив, що саме так сталося з Володимиром Івасюком. Його називали аматором, бо він не був включений до Спілки композиторів СРСР. Далі Іван Лепша говорить: “У зв’язку з таким становищем вношу пропозицію: проводити щорічний конкурс-фестиваль «Червона рута». Фестиваль, на якому звучали б у виконанні ВІА та солістів естради нові твори як композиторів-професіоналів, так і композиторів-аматорів. На конкурсі-фестивалі «Червона рута», який став би даниною пам’яті Володимиру Івасюку, тривала б і творча співпраця професіоналів з аматорами. Конференцію музичних діячів можна скликати у місті, де проводиться «Червона рута»”.

Після публікації до редакції почала надходити сила-силенна листів. Одна дівчинка з Татарстану написала, що заради пісень Івасюка навіть вивчила українську мову. Ідея створення фестивалю, освяченого іменем видатного буковинця, знайшла підтримку у багатьох відомих артистів. А згодом — і в конкретному рішенні ЦК ЛКСМУ. У 1988 році музиканти Тарас Мельник, Кирило Стеценко, Анатолій Калениченко та поет Іван Малкович розробили концепцію фестивалю. На першій чернівецькій «Червоній руті» Іван Лепша був почесним гостем. Але чому, власне, саме цей журналіст став ідейним натхненником великого пісенного свята?

Іван Лепша не одне десятиліття працює естрадним оглядачем — популяризує на сторінках газет та журналів українську популярну та рок-музику. Вдома має більше 50-ти папок із газетними матеріалами про нашу естраду. Відомі його дослідження «Струни серця» (у співавторстві) — про своєрідну біографію українських народних пісень, які мають авторів, та книга нарисів про зірок української естради під назвою «Пісня буде поміж нас». Зараз журналіст готує до друку книгу «Українські національні гімни», а у планах — історичний огляд української естради.

З Володимиром Івасюком Іван Лепша познайомився у 70-х роках у Львові. «Я не змирився, коли ім’я Івасюка викреслили з програм естрадних концертів, радіо й телепередач — у газетах завжди згадував ім’я митця, нарешті виступив з ідеєю фестивалю «Червона рута», присвяченого пам’яті Володимира Івасюка», — писав журналіст. Разом із батьком композитора він зібрав чимало спогадів про автора «Червоної рути» та «Водограю». Лепша — єдиний на сьогодні журналіст, котрому вдалося більш-менш ґрунтовно ознайомитися зі слідчою справою, що велася у Львові з приводу трагічної смерті композитора і розповісти про все у публіцистичному есе «Життя і смерть Володимира Івасюка». Однак, як зізнається сам журналіст, до рукопису книжки не дуже схвально поставився батько композитора Михайло Григорович. Мовляв, навіщо тиражувати слідчу справу, в якій так багато брехні. До слова, ще одна книга про Володимира Івасюка «Тайна волшебной песни» (криминальный трактат) упорядкована теж журналістом Віталієм Лозовим.

Але знову про фестиваль. У газеті «Родослав» в одній зі статей Іван Лепша пише: «Квітка червона рута росте й розцвітає лише у певному природньому середовищі: перенеси її з гірської кручі у степ — і вона згине. Запоріжжя те підтвердило (йдеться про «Червону руту–2» — авт.). Місто могло спричинити загибель ніжної квітки. Ні, «Червона рута» має постійно прописатися у Чернівцях, у краї, що виколисав талант Володимира Івасюка, чия незбагненна пісня дала ім’я цьому всеукраїнському явищу».

Ми зателефонували на радіо «Голос Києва», де сьогодні журналіст працює літературним редактором, аби поцікавитися, що ж тепер з цього приводу думає ідейний натхненник «Рути». Спочатку Іван Дмитрович розпитує про Чернівці. І не дивно: до нашого міста у нього особлива прихильність. А от з приводу фестивалю висловлюється, здається, якось байдуже: «Так, я багато писав про те, що «Червона рута» має проводитися на Буковині. Але коли мені пояснили, що фестиваль переслідує і культурно-просвітницькі мотиви, то я й погодився, що він має відбуватися і у найбільш зрусифікованих містах України…»

Приблизно такої ж думки й автор сценарію чернівецького фестивалю «Червона рута», поетеса Софія Майданська: «Свого часу я сама висловилася за те, щоб фестиваль відбувався у різних містах України. Але справді, чернівецьку «Руту» не повторити ніколи. Окремі моменти з того сценарію на фестивалі з певних причин використані не були. І я думаю, якщо «Червона рута» повернеться до Чернівців, там вони якраз і будуть доречними».

А Оксана Івасюк, сестра композитора, зауважує: «Я, звичайно, за те, щоб «Червона рута» проходила у Чернівцях. Що дивує у фестивалі, так це його непослідовність. Адже на сьогодні залишилася лише назва «Червона рута» — єдине, що пов’язує фестиваль з Івасюком…»

Свято душі 1989-го

Оксана Савчук, володарка нагороди Міністерства культури України за краще виконання пісні Володимира Івасюка «Балада про дві скрипки» на першому фестивалі «Червона рута», сьогодні заслужена артистка України:

«Враження від першої «Рути» — це не просто враження. То був перелом у свідомості кожного митця. Все було так красиво. А як гордо кожен співак виходив на сцену! Фестиваль відкрив шлях на естраду багатьом артистам. Але де ж вони тепер? Де сестричка Віка, Андрій Миколайчук, гурт «Кому вниз»? А, приміром, Василь Жданкін, переможець першої «Рути», вже відійшов від мистецтва, займається столярством. Так, є на «рутах» українські тексти, але мелодії української немає. І те, у що перетворився цей фестиваль, мене не тішить. А за тим 1989 роком дуже велика ностальгія…»

Новий відлік в історії української естрадної пісні розпочався у Чернівцях у вересні 1989-го. До столиці Буковинського краю з’їхалися сотні людей, чимало з них — із далеких країн. Ось, приміром, справжнім відкриттям фестивалю став югославський ансамбль «Роса», який виконував українські пісні. Там, у Югославії, українці та русини теж щорічно проводили фестиваль «Червона ружа». Чернівецький фестиваль народив нову молодіжну музику. Багато пісень, які вперше прозвучали саме тут, одразу ставали хітами. Ще вчора зовсім невідомі музиканти перетворилися на кумирів української молоді кінця 80-х — початку 90-х років. Уже протягом наступного року вся Україна співала «рутівський» репертуар «Братів Гадюкіних», Андрія Миколайчука, сестрички Віки, «Тризубого Стаса»… 78 ансамблів та солістів-виконавців популярної музики, 30 рок-груп, 50 виконавців авторської пісні приїхали до Чернівців на перший республіканський фестиваль української сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» (найбільше учасників було з Львівської області).

«Ми починаємо свято душі людської», — такими словами відкрив пісенне свято перший секретар ЦК ЛКСМУ Анатолій Матвієнко. У центрі стадіону «Буковина» — буковинська ватра. Плечистий козак підходить до вогнища і древнім способом — тертям — добуває вогонь. З ватри вириваються перші язики полум’я, розсипаються тисячами іскор і злітають у небо, перетворюючись у далекі зорі. Вогонь «Червоної рути» запалено! На естрадному майданчику один за одним з’являються відомі колективи й виконавці. Звучить унікальна фонограма — Володимир Івасюк виконує свою «Червону руту». Потім голос композитора стихає… Лунають перші акорди знаменитої пісні Тараса Петриненка «Україно! Україно!»

Едуард Драч, лауреат першої премії у жанрі авторської пісні «Червоної рути–89», лікар і бард із Черкас:

«Чим далі в роки до 89, тим більше «Рута» своя, своя, своя… А вже донецьку «Руту» дивився — не моя… Щось відбулося. Просто, мабуть, на час першого фестивалю багато людей чекали свого часу, аби виступити, і от з’їхалися у 89-му. І то дійсно був вибух».

Найпочеснішу нагороду першого фестивалю — приз імені Володимира Івасюка — отримав львів’янин Василь Жданкін. Лауреатами фестивалю стали: Андрій Миколайчук, Тарас Курчик, Павло Дворський, ансамбль «Мальви» (поп-музика), сестричка Віка, «Брати Гадюкіни», «Кому вниз», «Зимовий сад» (рок-музика), Віктор Морозов (львів’янин виконував модерну пісню під назвою «Чернівці»), Андрій Панчишин, Марія Бурмака (авторська пісня). Пісня-лауреат — «Пролетіло літо» у виконанні сестер Тельнюк.

Декілька тих днів місто жило лише фестивалем. Для Чернівців то справді був великий храм. Але, здається, на «Руту» чекали не всі. Наприклад, перед святом привезли інвентар для фестивалю, а для розвантаження… не знайшлося крана. «Для нашої області фестиваль став великим клопотом, хоча заявок до міліції не надходило», — заявив опісля «Рути» в інтерв’ю одній із місцевих газет Петро Луців, тодішній перший секретар обкому ЛКСМУ. А ось думка інших колишніх керівників області. В. Королюк, начальник обласного управління культури: «Кінцевої мети фестивалю не досягнуто». Г. Цуркан, заступник голови облвиконкому: «Це ніякий не конкурс, а націоналістичний шабаш». До слова, був навіть лист-звернення до організаторів фестивалю від імені обласних властей. У ньому йшлося про ультиматум — заборону фестивалю у разі, якщо він переросте рамки пісенного конкурсу. Прикрий випадок трапився і з членом журі Тарасом Петриненком, якого мало не відправили з Чернівців. Зі своєю групою він виконав незаплановану пісню про Народний рух…

…Вже наступного року на засіданні новоствореного оргкомітету фестивалю думки його членів різко розділилися. Одні були за те, щоби «Червона рута» відбувалася у Чернівцях. Адже таке право виборов для міста сам Володимир Івасюк, бо народився і творив на Буковині, та й «пересувних» фестивалів жодна країна світу не практикує. Інші — щоби наступна «Рута» відбулася у Запоріжжі. Хоча на той час заявки на проведення фестивалю надходили лише від буковинців. Секретар ЦК ЛКСМУ, голова оргкомітету по підготовці та проведенню другого фестивалю «Червона Рута» Юрій Соколов з приводу другої «Рути» висловився доволі слушно: «Фестиваль потрібно проводити там, де на нього справді чекають». Змінилася і назва фестивалю. Відтепер він називатиметься Всеукраїнським молодіжним пісенним фестивалем «Червона рута».

Михайло Івасюк: «Думаю, що народжений у Чернівцях фестиваль потрібно виплекати тут, створити міцну традицію і звідси показувати його світові. Пересувний характер фестивалю може принести шкоду, оскільки для утвердження мистецького явища потрібна статичність. Практика світових фестивалів свідчить, що люди оберігають подібні пісенні змагання від розосередження…»

Керівництво Запорізької області, куди вже мандрувала друга «Червона рута», не горіло, як то кажуть, бажанням завдавати собі такого клопоту — організовувати фестиваль. Але «Рута» все ж таки там відбулася.

Фестивальними дорогами

1991. Запоріжжя

Те, що до Запоріжжя приїхав фестиваль, чимало його жителів і не знали. Трохи більша частина городян стверджувала, що у їхньому місті відбувається якась «Красная рута». Але всі вони дружно дивувалися, чому Запоріжжя тимчасово окупували «безработные с Запада». Серед чернівецьких учасників «Червоної рути–91» (Алла Наталушко, Леонід Корінець, Еміль Крупник, поп-гурт «Тандем», рок-група «Д’еректор») лауреатами не став ніхто. Шкода, що на фестивалі не встановили і приз глядацьких симпатій, отримати який усі шанси мав чернівчанин Роман Барановський. Переможцями запорізької «Рути» стали: група «Пліч-о-пліч», Жанна Боднарук, В’ячеслав Хурсенко, гурт «Бункер Йо», Тарас Житинський, Андрій Кіл (Кузьменко) — (поп-музика). Глядачі й телеглядачі добре запам’ятали і дипломанта у цьому жанрі, харків’янина Олексія Вакулу: виконуючи свою пісню «Чокнутий», він невдало рубанув себе сокирою по руці. Далі — «Табула раса», «Форте», «Жаба в дирижаблі», «Плач Єремії» (рок-музика), «Мертвий півень», Віктор Царан, Андрій Чернюк, бард-гурт «Мак-Дук» (авторська пісня). Опісля Запоріжжя «Червона рута» нібито знову мала повернутися до Чернівців. Назарій Яремчук навіть висловлював думку, що є плани розвинути на фестивалі й дитячу та юнацьку пісню — її виконавцям буде від 7 до 17 років. Але вже тоді фестиваль визначив свою культурно-просвітницьку місію — орієнтуватися на ті регіони, де не лише про українську музику, але й культуру мало знають.

1993. Донецьк

Триколірний червоно-чорно-білий фестивальний прапор (символ поп-, рок-музики та авторської пісні) височить на центральній площі. 128 солістів, гуртів та бардів приїхали у Донецький край. У жанрі рок-музики навіть було завойовано найвищу нагороду — Гран-прі. Її отримав родинний гурт з Івано-Франківщини «Брати блюзу». Найслабше на фестивалі виступили барди. Лауреатами «Червоної рути–93» стали: Олександр Пономарьов, Ірина Шинкарук, Алла Попова, гурт «Анна-Марія», Роман Бурлак (поп-музика), гурти «Нація», «Вій», «999» (рок-музика), Олександр Войтко, Вікторія Лозова, Сергій Шишкін (авторська пісня). Напевно, виконавський рівень учасників задовольнив організаторів фестивалю. Бо ж замість 12 запланованих лауреатських місць було аж 15.

1995. Севастополь — Сімферополь

Крим мав відкрити для себе Україну. У двох його найбільших містах відбувалася четверта «Рута». 310 осіб — такою була кількість конкурсантів. На «Червоній руті–95» вперше заявила про себе українська сучасна танцювальна музика. У її жанрі переможцями стали Олександр Коновалов, «Шао Бао», EL Кравчук, «Зе Вйо». Лауреати кримської «Рути»: дует «Обрій», гурти «Колесо», «Цвіт папороті» (авторська пісня), Христина Руденко, Марина Одольська, Ані Лорак, Лілія Остапенко, Богдан Дашак (поп-музика), «Адизилейтер», «Всяк випадок», «Ледь живі», чернівецький «Раптовий напад» (рок-музика).

1997. Харків

На п’ятій «Руті» з конкурсантами вперше працювала ціла армія стилістів, продюсерів, хореографів, вокалістів. До Харкова з’їхалося 94 солісти та гурти. У журі зазначали: якщо раніше доводилося відшукувати тих, хто звертається до національної тематики, то нині настав час обирати кращих серед таких. Переможці «Червоної рути–97»: «Фактично самі» (хлопці зробили першу спробу переосмислити національний фольклор через призму панк-року), «ДАТ», «Соу», «Моторолла» (рок-музика), Катя Чілі, гурт «Радослав», Юлія Лорд, Яна Яновська (поп-музика), «Танок на майдані Конґо», «Тартак», «Спалахнув шифер», чернівецький гурт «ІОА-4» (танцювальна музика). Кризу на цьому фестивалі переживала авторська пісня, жанр якої вже трансформувався у жанр акустичної музики. Серед співців було присуджено лише третю премію, яку отримали Дмитро Гарбуз та гурт «Дим коромислом». Шлягером фестивалю стала пісня харківського гурту «Танок на майдані Конґо» «Зроби мені хіп-хоп». На харківській «Руті» існувала думка, що репертуар виконавців дуже схожий. Можливо, далася взнаки тісна співпраця дирекції з постійними авторами пісень.

1999. Дніпропетровськ

Яскравих особистостей на «Червоній руті–99» було мало. До змагальних жанрів додався ще один — «інша музика». Це для тих, хто обожнює, так би мовити, пошук та експерименти. Якщо раніше на перші місця претендувало по двоє-троє учасників, то цього року володарі перших премій були практично відсутні. У суддівській раді сидів і чернівчанин Сергій Харинович (гурт «ІОА-4»). Лауреати дніпропетровського фестивалю: «Димна суміш», «Мої рослини», чернівецький гурт «200% свободи» (рок-музика), «Потужні дівчата», «Основний показник» (танцювальна музика), серед дипломантів — і чернівецькі «Косморіани», Олена Янчук (Росава), Тетяна Порчик, гурт «Форрест гамп» (поп-музика), «9-й снайпер», «Ора», «Ледо» (інша музика). У жанрі акустичної музики лауреатів не визначено.

2001. Київ

Нарешті настала черга пропагувати українську музику й у столиці. Журналісти, які висвітлювали події попередніх фестивалів, зазначають, що київський проходив якось завуальовано, і особливого резонансу в ЗМІ не викликав. Що ж сталося? Можливо, «Червона рута» вже не така популярна? Виявляється, ні. І дирекція фестивалю наводить такі цифри. Якщо на чернівецькій «Руті» було 40 тисяч глядачів, то на кримській — 250 тисяч, а вже на наступних фестивалях ця цифра сягала одного мільйона. Збільшувалась і кількість учасників відбіркових конкурсів. Приміром, у 1993-му в них взяло участь 1825 музикантів, а у 2001-му — 4112. Сьогодні переможці київської «Рути» ще мало кому відомі. Але, сподіваємося, у найближчому часі — популярність за ними. Бо як стверджують організатори фестивалю, «відкриті «Рутою» музиканти стають зірками першої величини національного шоу-бізнесу». Лауреатами сьомої «Червоної рути» стало аж 29 учасників. «Фаберже», «Крихітка Цахес», «Збий попіл’з» (рок-музика), Володимир Питель, Олена Арутіна, дует «Почайна», Вілен Арустамов, Юліана Матасова (поп-музика), «Тутті» і знову «Крихітка Цахес» (інша музика), «Контрольний постріл», «Джарепліга» (танцювальна музика), гурти «Очеретяний кіт», «Весняний галас», В’ячеслав Міщенко (акустична музика). Достойно виступили і чернівчани: гурт «Гуцул Каліпсо» (друга премія у жанрі танцювальної музики), Євген Воєвідка (перша премія у жанрі акустичної музики), Світлана Боднар (спецвідзнака у жанрі поп-музики).

Де відбутися — не запитання для «Рути»

З вересня цього року дирекція фестивалю «Червона рута» розпочала проведення обласних відбіркових конкурсів. Однак цікаво, що місце проведення підсумкового етапу «Рути» ще було невідомим. Називалися два міста — знову Київ та Одеса. Були чутки, що «Червона рута» нібито приїде до Чернівців. У грудні обласні відбіркові конкурси завершуються. На жаль, як стверджують у дирекції фестивалю, Чернівці цього року виступили не дуже потужно. Тішать східні області. Наприклад, Кіровоградська, яка приємно вразила і якістю, і кількістю. Нам вдалося поставити кілька запитань директору Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута» Тарасові Мельнику.

— Пане Тарасе, коли ж нарешті Західна Україна дочекається «Червоної рути»?

— Розумієте, Захід нам не горить. Дивіться, що робиться на сході України — українську пісню треба везти туди.

— Здається, з чернівецьких музикантів чи співаків ніхто не входить до складу журі фестивалю?

— Я не знаю, хто з ваших музикантів може добре зрозуміти усі жанри, у яких конкурсанти змагаються на «Руті». Ну, хіба що Дутковський. У суддівській раді є і постійні її члени, приміром, Кирило Стеценко, Тарас Петриненко. Це музиканти, які розуміють і рок-, і поп-музику.

— Цікаво, а які музичні жанри лідирують на фестивалі?

— Можу сказати одне: український рок піднімається.

— Скажіть, як пропагується на «Червоній руті» творчість Володимира Івасюка?

— Для нас головне — нові твори і нові Івасюки.

— Ваш фестиваль щороку відбувається в іншому місті. Чи сприяє місцева влада у проведенні цього пісенного свята?

— На жаль, ні.

— Кажуть, що найперше на користь такому великому мистецькому явищу, як-от ваш фестиваль, — статичність.

— Хто каже?

— Наприклад, Михайло Івасюк

— На фестивалі ми маємо мислити не тільки як музиканти, а, найперше, як українці.

— То Ви не хочете, щоби «Червона рута» повернулася до Чернівців і отримала постійну прописку саме тут?

— Я хочу, щоби була Україна.

Наталія Фещук

Газета «Чернівці» №№50, 51

2002