Статті та есе

У нього було прекрасне почуття гумору

Олександр Злотник, композитор:

— Ми з Володимиром Івасюком разом навчалися впродовж восьмого класу спеціальної київської музичної школи імені Миколи Лисенка. Він навчався гри на альті, а я — на баяні. У гуртожитку наші ліжка були поряд.

До речі, ми зійшлися у мовному питанні. Бо кияни, як правило, спілкувалися російською, а ми двоє хлопців із провінції — українською. Може, тому швидко потоваришували, один одному довіряли свої мрії.

У ті часи Володиним кумиром був Арнольд Шварценеггер. Він навіть приєднався до культуристів ходив у спортивний зал. Щоправда, це трохи шкодило грі на альті, адже м’язи доводилось приводити у порядок години півтори…

А ще ми обидва захоплювалися новими музичними течіями, слухали джаз, пісні «Бітлз». У підліткові роки ні я, ні Володя музики не писали. І ніхто не міг передбачити: що цей хлопчик, якого чомусь недолюблював учитель алгебри, стане таким популярним композитором…

Віктор Морозов, співак, композитор, перекладач:

— На одному з фестивалів ми з групою «Арніка» виконували «Червону руту». В залі був Володя, і його представили публіці як автора пісні. Він підвівся і почервонів, адже завжди був скромний та сором’язливий.

До речі, в Івасюка було прекрасне почуття гумору. Пригадую, як одного разу Володя запросив наш гурт на святкування Нового року. Ми з хлопцями вирішили розважити його. Окрім нас, на забаві було багато гостей, тому зібралася солідна компанія відомих на той час людей. Так-от, ми, хлопці, одягли балетні пачки, жіночі перуки і якраз за 5 хвилин до Нового року подзвонили в двері. Володя відчинив й побачив нас… А ми виконали «Танок маленьких лебедів».

Володя дуже голосно сміявся, а його гості, інтелігенція, не зрозуміли жарту й обурювались, як ми могли поглумитися з високого мистецтва…

Юрій Рибчинський, поет-пісняр:

— Ні зовні, ні внутрішньо він ніколи не виокремлював себе, що було дивно для хлопчиська (дозволю собі це зухвальство!), на котрого раптом звалилася така слава.

Йому ж у пору першого всесоюзного, а згодом і міжнародного успіху було трохи більш як двадцять, а в такі роки слава — найтяжче випробування. Він не дав їй можливості повести молодого композитора на шлях легкого хліба, кожна його нова пісня була не схожою на попередні. Саме тому він був унікальним!

Роман Кудлик, поет, автор пісні «Я — твоє крило»:

— З Володею ми подружилися, відразу перейшли на «ти», хоч нас розділяла різниця у вісім років. Проте, як і всім своїм друзям, він мені неодмінно казав «старий».

Володя був інтелігент — у найвищому значенні цього слова. Ерудиція, тактовність, доброзичливість до співрозмовників, стриманість і аргументованість у дискусіях — таким знав його не тільки я…

Катерина Власюк, Тетяна Шевченко, Михайло Маслій

Газета «Експрес»

2009