Статті та есе

Вернись до мене, пам’яте моя

У меморіальному музеї Володимира Івасюка започаткували проект «Видатні композитори Буковини». Того року відбулися вечори, присвячені Володимирові Івасюку, Степанові Сабадашу, Михайлові Ткачу, Павлові Дворському. А на цю зустріч чекали довго та все щось ставало на заваді: когось не було, хтось не мав часу, хтось хворів. Але нарешті пасьянс склався, і перший склад ансамблю «Карпати», яким керував талановитий музикант і композитор Валерій Громцев, зібрався.

Світлана Юрченко

Хоча, звичайно, «весь склад» — сказано дуже круто. Прийшли троє: солістки Світлана Юрченко і Тетяна Луцик, скрипаль і гітарист Євген Тарнавський, а також ті, хто мав безпосередній стосунок до «Карпат»: тодішній директор Палацу культури працівників легкої промисловості Віктор Обдуленко та поет Микола Бучко.

На стінах музейної кімнати розвішані афіші 30–35-річної давнини, наче перепустки у минулі часи. З екрана маленького телевізора лине ніжна пісня:

Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшов в саду
Для тебе…

Це молодий Василь Зінкевич так натхненно освідчується у коханні чарівній горянці Софії Ротару у фільмі «Червона рута», акомпанує їм гурт «Карпати».

І наче в унісон час повертає назад, коли до молодого директора Палацу культури прийшли музиканти, співаки — самодіяльний гурт. Крім саморобних простеньких гітар, бажання виступати, молодості і таланту, вони не мали нічого. Але директорові сподобалися ці молоді люди, до безтями закохані у пісню. Вирішили працювати разом. Радіоапаратури не мали, тож спочатку колонки позичали в кінотеатрі, а потім Борис Дратва зробив перші радіопідсилювачі. З такою нехитрою технікою гурт поїхав на фестиваль болгарсько-радянської дружби і став лауреатом. А невдовзі «Карпати» запросили до Києва виступити в «Україні» — найпрестижнішому концертному залі республіки. Але як виступати на такій вельми гоноровій сцені без відповідного вбрання? Так, костюмів не було, натомість були чудові ескізи костюмів, які зробив Василь Зінкевич. Вирішили, що ансамбль має летіти до столиці, а Віктор Обдуленко пізніше привезе туди костюми. Так і зробили. Але сказати легко — куди важче виконати, та ще й 8 Березня.

ВІА «Карпати»

Віктор Олексійович поїхав до Вижниці, і там весь святковий день до першої години ночі дівчата з райпобуткомбінату втілювали у життя фантазії Зінкевича. І ось костюми готові. Але знову проблема: як довезти? Після сильних дощів Чернівецький аеропорт не працював. А часу залишилося обмаль. Кілька годин. Летіти треба з Івано-Франківська. Одіссея закінчилася щасливо, костюми вчасно потрапили до Києва. «Карпати» гідно репрезентували себе, свій край на столичній сцені.

А трохи згодом відбулося знайомство Валерія Громцева з Володимиром Івасюком. Валерієві сподобалися пісні молодого композитора, виняткова мелодика слів, що так органічно лягали на музику. Він запросив його до гурту, а коли знайомив, сказав: «Із цього хлопця буде холомойзер» (щось на кшталт «з нього будуть великі люди»). Отак почалася співпраця «Карпат» з Володимиром. Одного разу Івасюк награв «Червону руту», а кілька днів потому в залі медичного інституту звучало:

Червону руту не шукай вечорами,
Ти у мене єдина, тільки ти, повір…

Звичайна робота: репетиції, концерти. Звичайне чудо пісень, в яких бринів, палахкотів незліченними відтінками незрівнянний світ краси казкової Буковини. І хоча співали вони переважну більшість пісень англійських і російських, усім знайомі твори, прикрашені невимовним колоритом «Карпат», мали зовсім інше звучання і сприйняття.

Вечорами, бувало, цілісінькими ночами вони сиділи у тісних кімнатках Палацу культури, майстрували гітари, обговорювали плани концертів, репертуар…

Сьогодні, коли в основному працюють за «лаве», це важко зрозуміти, але тоді безроздільно владарювала пані Романтика.

Репертуар, крім англійських і російських, складали пісні буковинських композиторів, класичні твори, народні, яким Валерій Громцев зробив естрадну обробку: «Гуде вітер вельми в полі» М. Глінки, «Как служил солдат» на вірш К. Симонова, «Пыль» на вірш Р. Кіплінга. Але потрібно було щось нове, свіже і обов’язково українською мовою. Тоді Громцев звернувся до поета Миколи Бучка з пропозицією написати слова на його музику. Микола трохи зверхньо ставився до пісенного жанру, вважав його легковажним. Але вірш «Вже дощі зупинились…» написав, і пісня ця у виконанні Світлани Юрченко мала великий успіх. Співпраця їхня тривала і надалі: «Чекання» і ще багато пісень на слова М. Бучка були окрасою репертуару «Карпат».

Минуло 35 років. «Иных уж нет, а те далече». Перейшли Стікс Леонід Погорєлов — душа колективу, Олександр Цехмістро. Вони залишилися у пам’яті друзів. На землі обітованій живе і працює Валерій Громцев, Лівію Руснак у Канаді назвав гурт, яким керує, «Карпати» в пам’ять про чернівецькі «Карпати» своєї молодості.

Світлана Юрченко, Тетяна Луцик, Євген Тарнавський працюють тут, у Чернівцях. Але в цей вечір вони зустрілися зі своїм минулим. Кіноплівка назавжди зберегла їх такими, якими були там, у Яремчі. На екрані «Червона рута» і всі ще живі, здорові, молоді і щасливі.

Олена Росинська

Газета «Час 2000» №7

2004