Статті та есе
Він міг би конкурувати з Джоном Ленном і Мішелем Лєґраном
Пісня і пам’ять — це ті підвалини української духовності, які треба оберігати та передавати у спадок дітям. Про це думалося під час нещодавньої зустрічі з автором безсмертної «Черемшини» в меморіальному музеї В. Івасюка. Василь Михайлюк розпочав із молитви «Отче наш», до якої написав мелодію і виконав її під власний акомпанемент на роялі.
І таких цікавих зустрічей у цьому осередку української культури нашого міста за десять років його існування відбулося чимало. Найперше — стараннями невеличкого колективу ентузіастів на чолі з директором Парасковією Нечаєвою. Та, мабуть, не всі пам’ятають, що до його відкриття прилучилася саме газета «Чернівці». 17 лютого 1993 року в часопису було опубліковано звернення інтелігенції міста до керівників краю про відкриття меморіального музею Володимира Івасюка. І через декілька днів — 26 лютого — уже було підписано відповідне розпорядження.
Оскільки історія відтворюється на сторінках часописів, то звернемося і ми до них. Саме на шпальтах вижницької газети «Радянська Верховина» (тепер — «Вижницькі обрії») 13 лютого 1971 року вперше було надруковано слова знаменитої пісні «Червона рута», а 1 квітня цього ж року — не менш відомого «Водограю». Написані вони були якраз у Вижниці й вперше виконані місцевим ансамблем «Смерічка». Пізніше тексти цих пісень друкувалися десятки разів на сторінках республіканських газет та журналів. Таким же чином прийшли до читача і такі відомі твори, як «Балада про дві скрипки», «Балада про мальви», «Відлуння твоїх кроків», «Жовтий лист», «Кленовий вогонь», «Пісня буде поміж нас», «Я піду в далекі гори» та інші. Окремим виданням твори Івасюка вийшли в Ужгороді аж у 1989 році, коли його вже не було з нами. Збірник називався «Водограй».
Про творчість молодого талановитого композитора за його життя було написано зовсім небагато. Зокрема, стаття В. Мельника «Так народилась “Червона рута”» в газеті «Культура і життя» в 1971 році за 28 січня, дві публікації В. Селезінки — «Дивоквіти Володимира Івасюка» та «Народження пісні» в цьому ж році, які увійшли до книги «Золотої нитки не згубіть». У наступному з’явилося дві статті — «“Червоній руті” коряться серця» В. Бабуха та інтерв’ю самого В. Івасюка газеті «Молодь України» за 27 вересня. Була ще одна публікація П. Сердюка «Песни родной Буковины» в «Медицинской газете». Оце, власне, і все. Аж до 1988 року.
Але повернімося до 1979-го. Несподівана, й досі не розгадана смерть Володимира Івасюка. Про
цю трагедію у пресі повідомлялося сухо та офіційно. Деякі видання взагалі відбулися мовчанкою. Проте
у фондах бібліотеки зберігається журнал «Визвольний шлях», що видається у Лондоні. У №9 за 1979 рік
в ньому вміщено статтю-некролог «Ще до жахливого вбивства В. Івасюка біля Львова» з фотографією
похорону. У ній, зокрема, писалося: «Величавий похорон відбувся на Личаківському цвинтарі у
Львові 22 травня 1979 р., який перетворився на своєрідну антимосковську маніфестацію. Тому що
молодь масово складала вінки і квіти в блакитно-жовтих кольорах, міліція дістала доручення
пильнувати могилу, щоби не допустити до демонстрацій, у висліді чого заарештовано три особи, яких
згодом звільнено з тюрми. Розказують про те, що тлінні останки покійного Володимира Івасюка хочуть
перевезти з Личаківського на інший цвинтар. Можливо, що поховають таємно, без розголосу, щоб замести
сліди».
Цей же часопис в 1981 році (№6) помістив коротку, але дуже змістовну статтю
Я. Ласовського «Слухаючи музику Івасюка», в якій дано високу оцінку творчості композитора: «Оце
поєднання традиційних елементів української народної музики на Заході дали б Івасюкові при інших
обставинах нагоду конкурувати з такими популярними та майстерними піснярами як Мішель Лєґран у
Франції, Ніно Рота в Італії, Джон Леннон і Пол Маккартні у їхній найкращій формі, «Еленор Рігби»,
«Єстердей» в Англії чи, врешті, Ендрю Райс «Джізус Крайст Суперстар» на Бродвею».
Після трагедії 1979 року майже десятиліття ім’я Володимира Івасюка на батьківщині було оповите мовчанкою. І тільки в 1988-му чернівецьке телебачення програмою «Червона рута» прорвало завісу тиші й почали з’являтися поодинокі статті, присвячені автору знаменитої мелодії. Тим паче, що наступний рік був ювілейним для композитора. Окремо варто згадати дослідження київського журналіста І. Лепші «Життя і смерть Володимира Івасюка», яке вийшло окремим виданням у 1994 році.
П’ятдесятирічний ювілей у 1999 році знову привернув увагу до особистості композитора та його
творчості. Особливу цінність мають його листи, видруковані в часопису «Буковинський журнал». А
інтерв’ю М. Кінасевич із композитором «Володимир Івасюк: Пісня буде поміж нас», опубліковане в
газеті «Чернівці та чернівчани», надзвичайно актуальне й сьогодні. Ось його відповідь
кореспондентові на запитання щодо проблеми громадянськості сучасної естрадної пісні: «Гама
почуттів, емоційних вражень, переходів, які, я думаю, повинні бути закладені в громадянській пісні,
ні в якому разі не повинні бути меншими, ніж у ліричній, можливо, навіть і більшими. Адже це пісні
про рідну землю, пісні про героїчне минуле нашого народу, пісні про сьогоднішній день, про молодь,
про ті подвиги, свідками яких ми є».
До ювілею відомий художник-ілюстратор і майстерний фотограф Любомир Криса підготував до друку унікальний альбом «Володимир Івасюк». У ньому вміщено понад 400 рідкісних кольорових та чорно-білих світлин, які відтворюють усі періоди короткого життя композитора. Однак через відсутність коштів книга так і не вийшла, проте уривки з неї разом із фотографіями друкувалися в журналі «Дзвін» (№3–4 за 1999 рік). Копії цієї статті, як і багатьох інших, про які йшлося вище, зберігаються у краєзнавчому секторі наукової бібліотеки.
У липні 2000 року знаменитій пісні «Червона рута» виповнилося 30 років. Ця неординарна подія широко висвітлювалася на сторінках преси. Усі тогочасні матеріали виділено в картотеці окремою рубрикою. А ще тут можна знайти повідомлення про конкурси, фестивалі, акції, фонди імені В. Івасюка, вірші та пісні, присвячені талановитому землякові, й багато інших цікавих матеріалів.
Свого часу в Чернівецькій обласній науковій бібліотеці планувалося відкрити меморіальну кімнату композитора. Але поки що в літературно-мистецькому салоні розгорнуто постійно діючу виставку «З посвятою Володимиру Івасюку», матеріали якої постійно поновлюються. Зокрема, на ній представлено три п’єси для фортепіано, мало відомі навіть фахівцям, а також інструментальна та оркестрова музика, музика до театральних вистав. А ще Івасюк написав п’єси для струнного оркестру, скрипки, фортепіано, віолончелі, варіацію-сюїту для камерного оркестру.
Чимало матеріалів про нашого талановитого земляка зібрано у фондах наукової бібліотеки, меморіальному музеї В. Івасюка і в приватних колекціях рідних та друзів. На нашу думку, їх потрібно належно опрацювати і видати, не очікуючи поважних ювілеїв. Цього заслуговує Володимир Івасюк своєю неперевершеною творчістю.
