Статті та есе

Я ще не все тобі сказав…

На початку 70-х років минулого століття, після неймовірного успіху пісні «Червона рута», у її автора заочно закохалися сотні шанувальниць з усього колишнього Союзу. Звідусіль йому надсилали листи, інколи просто з позначкою: місто Чернівці, Володимиру Івасюку. Гарний, шляхетний, вихований, — він не міг не захоплювати! Не одна дівчина мріяла про такого хлопця з голубими очима… В Івасюка закохувалися, закохувався і він. І те, що у житті видатного українського композитора було кохання — світле й чисте, — можемо достеменно стверджувати, слухаючи його пісні. Адже такі твори, як «Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Відлуння твоїх кроків», «У долі своя весна», «Два перстені», «Я ще не все тобі сказав», «Світ без тебе», «Золотоволоска», «Тільки раз цвіте любов» не могли бути написані людиною з байдужим серцем…

— Усі відвідувачі нашого музею найперше, що запитують, у кого був закоханий Івасюк і чому він не одружився, — розповідає Парасковія Нечаєва, директор Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка. — І це не дивно, бо особисте життя видатного митця завжди цікавило людей. Думаю, що всі, хто коли-небудь переглядав фотографії Володі, відзначали, що він був надзвичайно красивим. Невисокого зросту, русявий, голубоокий — своєю зовнішністю Івасюк справляв на жінок неабияке враження. Поет Степан Пушик розповідав, що, коли молодий композитор приїжджав до нього у гості, сусідки одна за одною прибігали щось позичити. А потім казали: «У твого друга ТАКІ очі, що у них можна втопитися…» А ще приваблювали сяйво його душі і надзвичайно позитивна енергетика. Письменниця і журналістка Галина Тарасюк пригадує, що, коли прийшла у медінститут, аби познайомитися з автором «Червоної рути» і написати про нього статтю (до цього вона не бачила композитора), серед 150 студентів, котрі виходили з аудиторії, одразу виділила Івасюка.

Друзі Володимира Івасюка

Першим коханням композитора була Людмила Шкуркіна. Вона, як і Володя Івасюк, жила у Кіцмані. Разом вони відвідували музичну школу, а ще Людмила була солісткою ансамблю «Буковинка», створеному майбутнім композитором. Дитяча дружба переросла у кохання. І хоча згодом їхні дороги розійшлися — Шкуркіна вступила до Київського театрального інституту, Івасюки переїхали до Чернівців, — теплі приязні стосунки вони підтримували завжди. Та й заміж Людмила вийшла вже після смерті композитора. Збереглося багато фотографій дівчини, які робив сам Івасюк. Нині Людмила Шкуркіна — заслужена артистка України, живе і працює у Севастополі.

Автограф Івасюка Марії Соколовській

Свою студентську любов Івасюк зустрів у стінах Чернівецького медінституту. Марія Соколовська навчалася в одній групі з Володею і виступала з ним в інститутському ансамблі. На курсі майже всі знали, що Івасюк був у неї закоханий і що «Червона рута» присвячувалася саме Марії. Звичайно, документального підтвердження останньому немає, проте, як згадує Соколовська, перший варіант пісні він показав їй ще у 1968 році (твір було завершено у 1970-му). Тож цілком імовірно, що саме ця дівчина надихнула Івасюка на «Червону руту». Одразу після того, як пісня прозвучала, композитор переписав слова «Рути» в зошит і додав: «Мусі від Володі». А не так давно одна французька делегація за цей автограф пропонувала пані Марії три тисячі доларів. Ось що розповідає сьогодні Марія Соколовська:

Із Марією Соколовською

«Молодість сама по собі прекрасна, але незрівнянна ні з чим, коли поруч людина, котра тебе розуміє і підтримує у всьому, зачаровує своєю красою і розумом, дарує тобі ніжну гру чарівної скрипки і свої пісні. З Володею ми були поруч увесь день: зранку — заняття, ввечері — репетиції ансамблю. Уже пізніше мені розповіли, що Івасюк був закоханий у мене, але сам він ніколи не зізнавався. Мабуть, йому легше було про все сказати у піснях. Через багато років я прочитала рядки його пісні «Елегія для Марії» і лише тоді зрозуміла всю глибину його почуттів до мене. (Фахівці стверджують, що позначення імен у творчості Івасюка — виняток, тож ця пісня промовисто засвідчує, що дівчина на ім’я Марія справила на юного композитора надзвичайно сильне враження — він створив і музику, і слова, — ред.). Мене часто запитують, чому ми не одружилися. Мабуть, не доля… Але свого старшого сина я назвала на честь Володі. Дуже часто мені сниться один і той же сон: Володя у своєму синьому костюмі стоїть на якійсь горі, а я йду до нього. А якось він привидівся на вулиці… Пам’ять про Івасюка для мене свята…»

13 вересня 1970 року «Червона рута» вперше прозвучала на телебаченні. Володимир Івасюк виконав її разом з Оленою Кузнєцовою (нині вона — педагог з вокалу). Кажуть, між ними теж була симпатія. Сестра Івасюка Галина так пригадує запис пісні у телестудії: «Вони стояли одне перед одним і, ледь заплющивши очі, співали, немов у якомусь глибокому забутті».

— Серед пісень Івасюка, — зауважує Парасковія Нечаєва, — небагато творів, написаних для конкретних жінок. Наприклад, «Пісня буде поміж нас»Галині Тарасюк. А судячи зі змісту «Елегії для Галі», ймовірно, що і цей твір міг бути присвячений їй. Нині Галина Тарасюк працює у газеті «Літературна Україна». Про свої взаємини з Івасюком вона писала: «Не знаю, як можна назвати наші стосунки з Володею, але це було щось таке чисте, ніжне і гарне, як маків цвіт, на який і тінь не впала. Більше нічого подібного у моєму житті не було».

Ніна Щербакова

Свого адресата має і дуже популярний нині хіт Івасюка «Я піду в далекі гори» — Ніну Щербакову. У власноруч виготовленому альбомі Володя написав пісню «Мила моя» (така перша назва) і подарував дівчині. (Ніна Щербакова-Гречковська нині працює звукорежисером на Чернівецькому телебаченні). В альбомі Володимир Івасюк написав: «Ця пісня була придумана під впливом якогось неясного образу, хоча і відчував, що цей образ повинен існувати в реальності. Під час запису я почав усвідомлювати, що цей туман почав набирати конкретної форми і перетворюватися в тебе, Ніно. Я зрозумів, що пісня ця написана немовби під твоїм впливом і по праву повинна бути і твоєю. І це нічого, що зараз не весна, а осінь, що квітів уже мало. Я не хочу повторюватись поза текстом. Та голубий світ все ж залишається в моїх очах, а в руках — ласка, і я їх буду нести до далекого видіння, що стало близьким».

— Більшість творів Івасюка виконує Софія Ротару. Слухачів завжди цікавило: композитора і співачку пов’язували тільки творчі стосунки? — продовжую розпитувати Парасковію Нечаєву.

— Відомо, що між ними були лише суто мистецькі взаємини. Бо коли Івасюк і Ротару познайомилися, Софія вже була заміжня. А вперше композитор почув Софію Ротару наприкінці 60-х на одному із чернівецьких концертів, де вона виконувала «Степом, степом» Пашкевича. Творча співпраця між ними розпочалася у 1971 році. Природньо, що Івасюк завжди виділяв Софію, адже перевершити її талант і сьогодні ще нікому не вдалося. Якось під час інтерв’ю композитора запитали, для кого він пише свої пісні: «Я просто пишу пісню. Але інколи вже на самому початку відчуваю, хто буде її виконувати. Найчастіше це — Софія Ротару». Більше того, співачка завжди була для Івасюка зразком відданої дружини.

А взагалі Володя мріяв мати таку ж сім’ю, як у його батьків. Михайло Григорович настільки гарно ставився до своєї дружини, що ніколи не називав її інакше, як «Софієчко» або «Софійко».

— У львівський період у житті Володимира Івасюка з’явилася актриса оперного театру Тетяна Жукова. У книзі Івана Лепші «Життя і смерть Володимира Івасюка» можна прочитати висловлювання цієї жінки, де вона зізнається, що любила Володю, і він любив її. Але з того ж видання стає зрозуміло, що батьки Івасюка чомусь не сприймали Тетяну…

— Думаю, що це правда. Батько Володі мав дуже розвинену інтуїцію, тому щось відчував. У цієї жінки були дуже великі амбіції. Можливо, вона мріяла про славу Софії Ротару, і тому хотіла бути ближче до Володимира. Судячи зі спогадів львівських друзів Івасюка, вони теж недолюблювали Тетяну, називали її «чорною феєю». І якщо одразу після смерті Володі вона зникла, то у них, очевидно, були підстави саме так думати.

— До речі, нещодавно довелося почути, начебто після 26-річної мовчанки Жукова десь «засвітилася». А одна з ворожок вже віддавна твердила, що до смерті Івасюка причетна жінка…

— Ці пророкування навіть були використані у фільмі Володимира Краснодемського про Володимира Івасюка. А щодо Жукової… Сподіваюся, все ж настане час, коли ми почуємо її зізнання.

Наталія Фещук

Газета «Чернівці» №6

2005