Книжки про Володимира Івасюка та пісенники

Історія музею — в особах і подіях

Від музею — до центру культури і духовності

Нині ще не так просто уявити собі музеї третього тисячоліття, озброєні найсучаснішими комп’ютерами, Інтернетом та іншими технологіями, про які ми ще тільки мріємо, як і про єдину комп’ютерну мережу всіх музейних установ бодай однієї держави, а не те, що Європи чи світу. Так, комп’ютеризація справді здатна здійснити революцію. Але в чому і навіщо? Якщо мовиться, наприклад, про меморіальну споруду столітньої давності. Тут, насамперед, відвідувача цікавитиме дух, що зберігся від тих давніх часів. А нові технології, передовсім, повинні допомогти музейному працівникові донести його до того, кого цікавить і хвилює історія.

Цей вступ до книги-альбому «Історія музею — в особах і подіях» (до 15-ліття Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка) має зосередити нашу увагу не лише на тому, як «оцифрувати» нашу історію, а й оживити її, зробити потужнішим і діяльнішим чинником державницької ідеології. Адже крізь горнило будь-якого музею за часи його існування проходить велетенська кількість людей різного віку, уподобань, переконань. І непоправною хибою слід вважати ігнорування цим фактором при розбудові такої молодої держави, якій понад тисячоліття.

…Офіційні документи потверджують, що Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка був створений розпорядженням тодішнього Представника Президента України у Чернівецькій області Івана Гнатишина, підписаним 26 лютого 1993 року, за пропозицією діячів культури і мистецтв Буковини. Щоправда, наказ про призначення його директора з’явився аж 13 вересня 1995 року. Саме ця дата і вважається днем народження музею. І вона невипадкова. Адже саме цього дня 25 років тому з Театральної площі Чернівців на всю Україну вперше у прямому ефірі Чернівецького телебачення у передачі «Камертон доброго настрою» прозвучали знамениті «Червона рута» і «Водограй» у виконанні самого автора Володимира Івасюка та Олени Кузнєцової. Відкрито постійно діючу експозицію музею по вулиці В. Маяковського, 40, тобто в тій самій чотирикімнатній квартирі, де мешкав композитор з 1971 по 1972 роки, від дня одержання ордера на неї родиною Івасюків і до того часу, коли Володимир назавше перебрався до Львова, аби закінчувати навчання у медичному інституті і розпочинати студії у консерваторії, саме 4 березня 1999 року з нагоди відзначення 50-річчя від дня народження В. Івасюка. До слова, бував тут знаменитий композитор і поет дуже часто і після переселення до Львова. Всі найважливіші події відзначав саме тут, у родинному колі і з найближчими друзями, зокрема, і свій тридцятий, останній, день народження 4 березня 1979 року.

Ще задовго до відкриття музею, а саме у часи боротьби за перший фестиваль «Червона рута» у Чернівцях мені довелося брати інтерв’ю у батька Володимира, відомого письменника, науковця і педагога Михайла Григоровича Івасюка. Тоді ж, коли його документальну повість «Монолог перед обличчям сина» готував до друку у газеті «Молодий буковинець», звернув увагу на величезну кількість матеріалів, документів, фотографій, ретельно упорядкованих, і не стримав свого захоплення: «Та це ж готовий музей з упорядкованими фондами. Залишилося тільки приміщення підшукати…». Михайло Григорович подивився на мене уважним поглядом і промовив: «Ви то добре зауважили… Та час для цього поки що не настав. Але обов’язково настане».

Проте, і перший директор музею Парасковія Нечаєва була призначена, і роботи з його створення розпочалися, коли письменника вже не стало. Він помер 5 лютого 1995 року. Але применшувати його ролі в заснуванні культурного осередку не гоже. У ті пострадянські часи, як відомо, багато що робилося з «ініціативи громади», яка справді ніколи не була байдужою до поважних справ у краї та поза його межами. Тому час віддати нині належне тим, хто найбільше зробив для становлення першого і поки що єдиного за роки незалежності України музею в Чернівцях (Музей української діаспори, як відомо, кілька років тому реорганізовано у відділ краєзнавчого). Родина Івасюків, віддавши під музей власне помешкання, майно, матеріали, документи, що склали одні з найбагатших фондів чернівецьких музеїв, досі їх гідно поповнює, бере активну участь у діяльності закладу, підтримує матеріально, залучає меценатів. Тому не згадати про це у ювілейному виданні і не висловити слова щирої вдячності не маю права.

Як слів із пісні, так і фактів з історії викинути неможливо, бо то вже буде не історія, а фарс, скомпонований на власні смаки та уподобання. Тому й постала ідея видання саме такої книги-альбому, в основу якої лягли події та особистості, звичайні відвідувачі, котрих на сьогодні за 15 років діяльності налічується вже майже 50 тисяч. Як на те, діяльність музею починалася далеко не з самого його відкриття, а ще задовго до тієї події. 15 липня 1998 року було презентовано рояль Володимира Івасюка, який згодом стане окрасою постійно діючої експозиції. Реставрував його скрипковий майстер Володимир Солоджук. До речі, «поведінку» унікального інструменту досі ніхто не може пояснити. Після зникнення Володимира 24 квітня 1979 року у Львові рояль, оздоблений червоними трояндами, як часто казав композитор, бо батько придбав його на гонорар за роман «Червоні троянди», на тривалий час замовкає. Що означає це мовчання? Протест проти свавілля тих, з чийого дозволу і вини знищено геніального мистця? Небажання розповісти страшну правду про трагедію? Але ж цієї правди ми досі не знаємо, а лише здогадуємося. Проте не протестуємо…

Із перших самостійних кроків музейна установа взяла курс на активну пропаганду життєвого і творчого шляху як композитора і поета Володимира Івасюка, так і його батька Михайла Григоровича. Адже ці біографії розділити навпіл неможливо. Їх не розділила навіть трагічна смерть Володі, точну дату якої так і не встановлено. Відомо, що тіло його після зникнення 24 квітня було знайдено у Брюховецькому лісі 18 травня 1979 року, поховано 22 травня на Личаківському цвинтарі у Львові. Відзначаючи сумну дату — тридцятиріччя від дня похорону Володимира Івасюка — тематичною виставкою «Володимир Івасюк. Правда через тридцять років», науковці музею розшукали неспростовні документи одного з очевидців, який зустрів композитора у Рівному на залізничному вокзалі 5 травня 1979 року. Але слідство тоді цього свідка чомусь не допитало. Сестра композитора Галина Івасюк-Криса і відомі громадські та культурні діячі України позаторік зверталися до Генеральної прокуратури України ще раз повернутися до «справи Івасюка», аби спростувати пришите білими нитками звинувачення його у самогубстві. Високі чиновники обіцяли пролити світло ще торік. Але чогось їм забракло: чи то світла, чи мужності…

4 березня і 22 травня, 25 листопада і 5 лютого — дні народження і смерті Володимира і Михайла Івасюків давно стали датами, які спільно з родиною і працівниками музею широко відзначає буковинська громада. До них відкриваємо тематичні виставки, готуємо публікації і передачі радіо та телебачення. Так само відзначено 85-річчя від дня народження матері Володимира Софії Іванівни, педагога за фахом, ювілеї письменників Сидора Воробкевича, Ірини Вільде, Сильвестра Яричевського, імена яких тісно пов’язані з Івасюками.

Сучасний музей, щоби не випадати з контексту духовного і мистецького життя краю й України, постійно привертати до своєї діяльності увагу громади, повинен мати у своєму арсеналі найрізноманітніші засоби впливу на формування національної гідності і самоідентичності. Перші кроки у цьому напрямку: обласний конкурс юних композиторів «Мандрівний музика» імені Володимира Івасюка, експедиція «Шляхами буковинської трійці» — Івана Миколайчука, Володимира Івасюка та Назарія Яремчука за участю Марії Миколайчук; конкурс юних читців на краще виконання віршів Михайла Івасюка, плідна праця у літніх таборах з творчо обдарованою молоддю. Ці заходи допомагають відкривати юні таланти як серед композиторів, поетів, так і серед виконавців.

Літературно-мистецька вітальня «У родинному колі», «Знайомство зблизька», вручення літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука, різноманітні презентації книг, виданих музеєм, — під такими рубриками відбуваються зустрічі з видатними мистцями сучасності, друзями Володимира і Михайла Івасюків. Лауреатами літературної премії стали Шевченківський лауреат Василь Герасим’юк, Василь Шкурган, Микола Рачук, Тарас Григорчук, Володимир Вознюк. Вітальню відвідували лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Степан Пушик, письменники Софія Майданська, Роман Кудлик, отець Валерій Сиротюк, Василь Портяк, Павло Вольвач. Особливо тепло зустріли буковинці грузинського поета, казкаря, режисера і актора Гурама Петріашвілі, який був знайомий з Володимиром Івасюком ще тоді, коли працював оператором Чернівецького телебачення і підготував музичний кліп до пісні «Водограй». Частими гостями музею бувають письменники, друзі, побратими і учні Михайла Григоровича: Богдан Мельничук, Віктор Косяченко, Василь Селезінка, Віталій Колодій, Мірча Лютик, Катерина Міщенко, Борис Бунчук, Віра Китайгородська, Тамара Севернюк, Микола Бучко, Галина Тарасюк, народні артисти України Левко Дутковський, Павло Дворський, Тарас Петриненко, Федір Стригун, Тарас Чубай і гурт «Плач Єремії», Святослав Вакарчук, заслужені артисти України Іван Кавацюк, Оксана Савчук — дует «Писанка», сестри Тельнюк, Юрій Рибчинський, Йосип Созанський, Василь Пиндик, Остап Савчук, Валерій Громцев та багато інших. Не минають музей і відомі політичні і громадські діячі, представники влади. Президент України Віктор Ющенко після відвідин Івасюкової світлиці у Києві подарував музеєві стародавні ікону Богоматері-троєручиці та рушник, вручив сестрам Галині та Оксані Золоту Зірку Героя України, присуджену Володимирові Івасюку посмертно під час широкого відзначення в Києві 60-річчя від дня його народження. Відвідала меморіальний музей і дружина Президента Катерина Ющенко. Серед найпочесніших гостей — наші земляки Арсеній Яценюк, Юрій Костенко, Василь Вовкун, Володимир Куліш, Михайло Папієв.

З реставрацією виставкової зали музею значно пожвавішали взаємини з художниками. На жаль, лише по смерті у виставковій залі організовано виставку видатного живописця, заслуженого діяча мистецтв України Петра Яковенка, у відкритті якої взяли участь донька і внучка маляра. Виставку відвідав і син Роман, теж художник, який мешкає у Латвії. Під час урочистого відкриття нової виставкової зали експонувалися прекрасні різьблені твори народного художника України Ярослава Пасічанського. Окрасою будь-якої експозиції могли би стати графічні твори заслужених художників України Ярослава Заяця, Василя Шевчука, майстра народної творчості України Манолія Руснака, графіка і скульптора Івана Салевича. Мають змогу тут виставляти свої твори і юні художники, які взяли участь в експозиції до 600-річчя Буковинської столиці «Чернівці очима Володимира та Михайла Івасюків». Вихованці мистецьких закладів беруть участь і в багатьох інших заходах, зокрема, ілюстрували прозові твори Михайла Івасюка і пісні Володимира. Мистецькі заходи супроводжуються виконанням класичних і народних творів, музикою незабутнього Володимира Івасюка.

Багата і різноманітна видавничо-книжкова палітра діяльності музею за 15 років. За цей час було видано понад два десятки найрізноманітніших видань чи взято участь у їхній реалізації. Так, двічі виходили документальна повість «Монолог перед обличчям сина», історичний роман «Турнір королівських блазнів». Особливо пишається установа виданням роману в новелах «У царстві вертухаїв» Михайла Івасюка, в якому письменник описує своє драматичне перебування у Печорлазі. За нелегальний перехід радянсько-румунського кордону після виключення з румунського університету у Чернівцях через неспроможність заплатити за навчання майбутній літератор отримує три роки заслання. Та відсидівши цей строк, друзі допомагають йому знову повернутися назад, щоби не потрапити в «Могільовскую губернію».

Володимир Івасюк залишив по собі вагомий слід на композиторській ниві. Адже його спадщина налічує понад 90 пісень, 50 інструментальних творів. Багатий й епістолярій мистця. Зрозуміло, на такі видання потрібні чималі кошти, яких традиційно бракує в держави, особливо в часи світової кризи. Та до однієї з пропозицій музею — видати повне зібрання творів композитора і поета прислухався видавничий дім «Букрек», очолюваний відомим видавцем і журналістом Дариною Туз, де побачили світ історична трилогія «Балада про вершника на білому коні», «Лицарі великої любові», «Турнір королівських блазнів», казки «Золота карета». І до 60-річчя від дня народження Володимира Івасюка він видав «Музичні твори», куди увійшло 80 пісень — від найвідоміших: «Червона рута», «Водограй», «Мила моя», «Два перстені», «Відлуння твоїх кроків», «Світ без тебе», «Балада про мальви», «Балада про дві скрипки» — аж до майже нікому не відомих нині — «Знамено полку», «Ласкаво просимо», «Ватра»… Завдяки фінансовій підтримці Віктора й Оксани Павлюків побачив світ компакт-диск камерно-інструментальної музики В. Івасюка у виконанні музичних колективів Чернівецької філармонії. Музей широко презентував диск, як і ще одне унікальне видання — альбом «Володимир Івасюк. Вернись із спогадів…» відомого львівського фотомайстра Любомира Криси. А «Буковинський журнал» у кількох своїх числах за 2009–2010 роки опублікував усі листи автора «Червоної рути» до батьків, сестер, друзів і колег. Незабаром і вони побачать світ окремою книгою. Великої вдячності і подяки заслуговують ті, хто жертвує на вівтар музею свої мистецькі твори. Їхні світлини ви теж знайдете на сторінках цієї книги-альбому. Це — народний художник України Ярослав Пасічанський, який подарував музеєві декоративний пласт «Квітка надії», заслужений художник Василь Шевчук — «Ангел з пораненим крилом» і таріль до 600-річчя Чернівців, Іван Салевич — композицію «Пам’яті Володимира Івасюка», Майя Омельченко — вишиваний портрет «Пам’ятаємо», Віктор Павлюк — портрет «Зірваний лист» художника Івана Онуфреїва. Особливий подарунок зробили закладові учасники та організатори першого фестивалю «Червона рута» у Чернівцях на чолі з київським науковцем Луцією Забавою — фотовиставку «20+20», приурочену «Червоній руті–89». Доречно нагадати, що саме з ініціативи музейних співробітників фестиваль знову повернувся у Чернівці, сподіваємося, зараз уже назавше!

За 15 років своєї діяльності музей ніколи не замикався у власних стінах. Адже музейні площі навіть з кількома десятками метрів виставкової зали не можуть зрівнятися з іншими музеями чи тим паче залами. Він проводив заходи як спільні, так і власні в інших установах культури — органній залі Чернівецької філармонії, художньому музеї, Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, школах, інших навчальних закладах, де організовував виставки, презентації книжок, проводив зустрічі, приурочені Володимирові та Михайлові Івасюкам. А в ювілейний, 2009 рік, подібні зустрічі відбувалися навіть далеко поза межами Буковини — на Тернопіллі у містечку Хоростків та на Прикарпатті у селі Печеніжин.

Саме завдяки повсякденній праці з відвідувачами, поважними і знаними людьми, які високо шанують і поважають життєвий подвиг великого композитора, музейна установа здатна перерости у центр духовності, де ні на мить не згасає вогонь пам’яті і шани, гартується дух нації, дорогу в майбутнє якої прокладав своїми немеркнучими піснями і геніальний Володимир Івасюк, уся велика і дружня його родина, до котрої в усі часи тягнулася інтелігенція, міцніючи душами і серцями. І працівникам музейної установи нині понад усе важливо утверджувати і сповідувати цей дух, зміцнювати його повсякчас, утверджуючи ідеали нації.

Мирослав Лазарук,
директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, заслужений діяч мистецтв України, письменник.