Книжки про Володимира Івасюка та пісенники
Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка. Путівник
Зал №2. Робочий кабінет Михайла Івасюка
Володимир Івасюк народився у сім’ї суто філологічній: батько — вчитель французької, мати — викладає російську мову й літературу в Кіцманській середній школі. Михайло Івасюк все ж має набагато ширше коло інтересів, ніж суто педагогічна робота в школі. Він мріє про серйозну літературну діяльність, і ночами, після підготовки до завтрашніх уроків, коли натомлена за день родина засинає, зосереджується на поетичних образах і сюжетах, час від часу відправляючи написане в редакції районної та обласної газет. Перший успіх приходить до нього в 1957 році, коли в альманаху «Радянська Буковина» друкується повість «Чуєш, брате мій?», яка згодом переростає в роман «Червоні троянди», що виходить в Києві у видавництві «Молодь». А всього в доробку письменника Михайла Івасюка 7 романів, кілька повістей, більш як два десятки чудових новел та художньо-документальний твір «Молоног перед обличчям сина». Окрім того, Івасюк-старший видав книгу поезій «Елегії для сина», три книжки казок, написав і захистив кандидатську дисертацію про письменника Сильвестра Яричевського, а на схилі життя багато часу й енергії віддав публіцистичній діяльності, відновленню в літературі забутих імен.
Експонати робочого кабінету письменника Михайла Івасюка якраз і розповідають про невсипущу багаторічну працю на ниві рідного слова цього талановитого чоловіка.
Високий стелаж, що складається з 24 метрових полиць, і нині заповнений книгами, які купував, читав, вивчав, досліджував Михайло Івасюк. Креслення цього стелажу зробив Володимир Івасюк. Колись усі книги не вміщалися навіть на цих полицях — у Івасюків була одна з найкращих на Буковині бібліотек. Особливо цінними є видання творів Тараса Шевченка 1890 року, підручник «Музична гармонія» Сидора Воробкевича 1869 року (румунською мовою), «Словник іншомовних слів» 1909 року — раритетні книги, яких в Україні одиниці. Приваблюють перші видання творів українських письменників, свого часу заборонені. Це, приміром, роман «Мальви» з автографом автора, збірка поезій Миколи Руденка «Всесвіт у тобі», давні видання Воробкевича, Богдана Лепкого — за зберігання таких книг свого часу можна було суворо поплатитися.
Окремий розділ складають подарунки колег-письменників, зокрема книги Ірини Вільде, Романа Андріяшика, Степана Пушика, Дмитра Павличка, Станіслава Тельнюка, Костянтина Поповича. Окремо варто виділити трилогію «Засвіти» Андрія Хименка — черкаського літератора, з яким Івасюк познайомився в концтаборі на Печорі, врятувавши тому життя, та книжки Івана Савича — українського поета з Луганщини, також репресованого сталінським режимом. З ними Михайло Івасюк дружив понад півстоліття! Листи від них засвідчують, якою високою й шляхетною була ця дружба.
До речі, саме бібліотека найбільше вражає юних відвідувачів, яким нині ближчі телевізор і комп’ютер, ніж книга. Вони дивуються і кількості книг, і тому, що їх могла прочитати одна людина.
Робочий стіл письменника — то окрема історія: він мандрував за Івасюком з Кіцманя, з квартири на квартиру, аж часом друзі підсміювалися над ним: «Невже, Михайле Григоровичу, не маєте грошей на новий гарний стіл?» Знайшов, звичайно. Проте, як виявилось, за новим столом не так натхненно працювалось. На столі — ручка, окуляри, папір нестандартного розміру — на такому саме любив писати Івасюк. А коли писав, за ним завжди спостерігали очі його найдорожчих — дружини, сина, матері, доньок, брата Івана, друзів — близьких і далеких. Фотографії на стіні — то не прикраса, то частина духовного світу родини. Вони були в кожній кімнаті й здебільшого оформлялись у рамки самим Михайлом Григоровичем. Ті, що були в його кабінеті, він називав своїм «Іконостасом». В центрі — Михайло Івасюк з мамою. Поруч — портрети сина й дружини. Крайня світлина внизу справа — Володимир Івасюк на Кавказі. Знімок зробив італійський альпініст Ренато. Гарний знімок!
Михайло Івасюк у 1958 році записав у своєму щоденнику: «Я
люблю Шевченка. Якби Шевченко був живий, я б топив йому печі, чистив черевики і щодня ставив на стіл
у вазі квіти, щоб він тільки писав свої вірші»
. Культ Шевченка в родині розпочався з батька Михайла Івасюка Григорія, який умів читати й вечорами брав у руки
«Кобзар». Згодом один із синів, Іван, який виїхав у Канаду, працював у тамтешньому музеї Шевченка. А
всі діти Михайла Григоровича їздили поклонитися Кобзареві в Канів.
Володимир Івасюк там востаннє був улітку 1977 року разом з матір’ю. Бюст поета, подарункове ювілейне
видання «Кобзаря» також у кабінеті.
В кімнаті збережено прижиттєвий інтер’єр, меблі на тих самих місцях, де й стояли до 1995 року, навіть подушки на дивані, які вишивала й подарувала татові й братові донька Галина.
За свою літературну працю Михайло Івасюк був нагороджений грамотами, удостоєний літературних премій. Ці документи, а також листи, рукописи 30–50 років — у вітринах.
