Книжки про Володимира Івасюка та пісенники

Життя і смерть Володимира Івасюка

Післяслово

«Червону руту» уже співав увесь світ.

І, може, саме тієї миті, коли в радіо- чи телепередачі, в кафе чи ресторані, в сільській хатині чи міському парку звучала ця незбагненна мелодія, горло її автора — поета і композитора, все тугіше затискував зашморг.

Якими ж вони були — життя і смерть Володимира Івасюка? Про це частково розповів батько композитора, письменник Михайло Івасюк у повісті «Монолог перед обличчям сина». Я ж доповнив розповідь батька. На жаль, трагічними тонами.

Батько не дуже схвально поставився до рукопису цього дослідження, а публікація уривка з есе у чернівецькій газеті «Молодий буковинець» навіть роздратувала його. Це роздратування вилилося в образливі та брудні лайки і на мою адресу, і на адресу редактора газети.

Це мене насторожило, це ще раз підтвердило мою тезу про те, що тато зробив із сина ікону, і не хоче — а чи не може! — ні на йоту відступити від створеного ним метафоризованого, безгрішного образу сина, заради цього ладен, здається, навіть не порушувати питання про повторне розслідування справи, щоб не ворушити по-новому обставини смерті сина. Головне звинувачення батька проти мене таке: у слідчій справі, мовляв, багато брехні, тож не треба її тиражувати. Зрозуміли? Не треба тиражувати, тобто не треба розвінчувати ту брехню. Бігме! Але ж у кінці кожного тому рукою батька написано, що він з матеріалами слідства ознайомлений і згідний. Тож чому тепер, коли я використав санкціоновані (завізовані) батьком свідчення, мене автор візи вважає і ворогом його сина, і ворогом української культури узагалі? Алогічно. Тож чи сприяє позиція батька пошукам винуватців смерті Володимира Івасюка? Ні, не сприяє.

Можливо, мою версію в дечому можна й заперечити. Готовий вислухати іншу версію. Таку ж логічну. Може, тоді від своєї відмовлюся. Однак ніколи не відмовлюся від думки, що Івасюк загинув з «чиєюсь допомогою». І поки матиму сили — буду й надалі дозбирувати факти, шукати людей, котрі б пролили ще більше світла на трагічну постать митця.

Літа минають дуже швидко… Нехай мине ще десять, двадцять років. І, може статися тоді, що отой невідомий «хтось» не зможе нести із собою в могилу трагічної правди. Зізнається. Наставляй на це його, Господи!

Люди добрі! Кому хоч щось відомо про останні дні життя композитора і поета Володимира Івасюка, — повідомляйте. Буду щиро вдячний. І я, і всі, кому доля митця небайдужа.