Книжки про Володимира Івасюка та пісенники

Життя і смерть Володимира Івасюка

Про час, про події і про себе

…І ось я знову в санаторії «Карпати», розташованому у мальовничій місцині поблизу Мукачевого на Закарпатті. Привела мене сюди хвороба серця — наслідок, вважають лікарі, моєї поїздки у травні 1986 року в Прип’ять, де розігралася чорнобильська трагедія віку.

У Мукачевому стрів мене головний редактор газети «Новини Закарпаття» Ільницький Ілля Іванович, з яким я працював у газетах «Комсомолец Донбасса» та «Молодь України» понад дванадцять років, а в самому санаторії — співак і музикант групи «Ритми Карпат» Віктор Чобалько. З легкої руки заступника головного лікаря санаторію Вячеслава Костянтиновича Журавльова швидко владновуються справи із поселенням.

Одразу ж ідемо з Віктором до радіовузла, де купчаться культпрацівники. Хлопці наспівують то пісню Затуловського «Забудь печаль», то Івасюкову «Червону руту». Мене це трошки дивує. «Захотілося згадати, — одказують на моє запитання. — Цікаво, як сприймуть її, цю пісню, відпочиваючі тепер…»

Дивина… Коли зазвучали перші акорди твору, котрий полонив світ понад двадцять років тому, танцювальний зал відгукнувся оплесками: люди пам’ятали пісню своєї молодості.

І згадалася нараз розповідь львівського студента Захаркіна (де трудишся нині, Вікторе?) про перебування Володі Івасюка у таборі спорту і відпочинку Львівського державного університету імені Івана Франка, розташованому поруч із санаторієм «Карпати», та про те, що композитор (на той час уже досить відомий) виступав у санаторії, бо якомусь компартійному бонзі, котрий почув новину — популярний композитор перебуває в таборі студентства, захотілося, аби Івасюк розважив і гонорову публіку (мабуть, аби мати змогу похвалитися, мовляв, я «забезпечив» виступ артиста — то, може, вище начальство це належно оцінить!). Володимир Івасюк, розповідав студент, співав майже годину. Публіка, кажуть, мліла: треба ж такому трапитися — для неї співав сам Івасюк!

Співав весело, розкуто, задля власного задоволення. Співав так захоплено, як і в студентському таборі відпочинку, київському ресторані «Столичний» чи Івано-Франківському «Беркуті», де виходив на поміст, відгукнувшись на прохання людей, котрі впізнавали автора «Червоної рути» і бажали почути пісню у його виконанні. Володимир Івасюк належав до тих митців, котрі, взявши акорд на гітарі чи фортепіано, вже не помічали публіки, а повністю — і розумом, і серцем, і душею — поринали в таїну музикування.

Оплески… Оплески на честь композитора, котрого немає серед нас майже чотирнадцять років.

Ні, не треба відкладати перо. Не треба боятися, що комусь, можливо, моя версія й не сподобається, треба писати! Можливо, моя праця проллє хоч якийсь промінчик світла на події, що призвели композитора до кончини, а відтак, може, примусить служителів Феміди провести повторне слідство, щоби в крайньому разі хоча б реабілітувати небіжчика: зняти із нього тавро самогубця.

Отже: 12 вересня 1992 року. Санаторій «Карпати». Корпус перший, кімната 713.