Сторінки пам’яті Володимира Івасюка

Весна сплела із рути
Вінок для тебе, сину,
Й ласкаво запросила
До себе у гостину.
Піднесла срібний келих
Над рідною землею,
Бо ж люди молоділи
Із піснею твоєю.
А ти з-за столу вийшов,
На подив господині,
Щоб стати добрим духом
В степу й на Верховині,
І стати співом пташки,
А чи струною бджілки,
Чи дзюркотанням річки,
Чи шелестінням гілки.
Чи журавлем самітним
Полинув в даль далеку
Над цямринням чекати
Людей у літню спеку.
Чи, може, ти подався
Із небом поєднати
Очей своїх пречистих
Нев’янучі блавати
Й наблизити до сонця
Свої невтримні злети,
Свої болючі думи
І дихання планети?