Сторінки пам’яті Володимира Івасюка

1

Ще грають сурми. Ще лунають звуки
Його мелодій. А з боків йому
Ловці викручують музичні руки
І тіло вішають у темну тьму.

Як гнівно зорі дивляться із неба!
Гуде органно ввесь деревний світ.
І знавісніла, вбивницька ганеба
Сповзає в нору, мов лякливий кріт.

Нехай не вчує невмируща «Рута»
З естради поклику свого творця, —
Луну мелодій веселить могута
І б’є прибоями в палкі серця.

Настане суд — і злочини таємні
На сонце виставить колючий дріт.
Ростуть у душах іскрометні кремні
І крешуть помсту на московський гніт.

2

О скільки квітів, скільки квітів!
Мільйони пелюсток-привітів
Лягають на труну.
Вся Україна йде до гробу,
В серцях тамуючи жалобу,
Відомщення луну.

О скільки неба, скільки неба
Повито в смуток — більш не треба!
Ридає вся земля.
Від Свидника до П’ятигір’я
Клекоче помстою безмір’я,
Встають і Карна й Жля.

О скільки гніву, скільки гніву
Нуртує душу бунтівливу —
Гартує кару кар!
На зло диявольського Кремлю,
Що вбив синів твоїх, талує землю,
Керуй, народе, вдар!

3

Немає Мельника, немає Алли.
Похоронив нарід Івасюка.
Мільйони тіл у голод закопали —
Мовчить земля над ними, нелегка.

Одні сконали від в’язниці й кулі,
Від муки — другі, треті — вже й самі…
Мільйони йдуть, як череди знебулі,
На всесоюзну панщину — німі!

Московський кнут виляскує в колгоспі.
Але приглянься — він уже слабий.
Народе, чавлений Москвою поспіль,
Навідмаш бий — і наступай, і бий!

Кінець наругам! За прийдешню волю
Рудою кров’ю ворога кропи!
Пойняті помстою, із горя й болю,
Гримлять Карпати й клекотять степи.

І вирушають у похід не хлипи,
Не нарікайли, а посвят мужі.
Грядуть живі, палючі смолоскипи —
Тремтять опричники, свої й чужі!