Загадка смерти
Серед болю і тривоги,
В білий день серед дороги
Зупинилось посередені життя.
Вбивство чи самогубство?
Батьки відразу заявили про зникнення сина в міліцію, але дієвих заходів
вжито не було. Володимира знайшли аж 18 травня 1979 року і то не міліція, а
випадковий солдат, котрий «полюючи на лисиць» (є така форма навчання радистів),
наткнувся на напіввисячий-напівстоячий труп людини. Що цікаво, пошуки велися з
27 квітня до… 11 травня. Саме тоді була закрита справа розшуку. Чим це пояснити?
Можливо, вже тоді комусь було відомо, де є тіло Івасюка? Недовго вагаючись,
слідчі (мабуть, не без тиску прокуратури) швидко висунули версію, що Володимир
ще не набув душевної рівноваги після лікування у Львівській обласній
психіатричній лікарні і покінчив життя самогубством. Як все просто: був у
«психушці» — то й повісився. Чомусь жодному з досвідчених слідчих не спало на
думку, що лікування у стаціонарі Івасюка було отим хитрим ходом (випробуваним
уже не одним поколінням) заради поновлення в числі студентів консерваторії.
Довідка з лікарні — найвагоміший доказ, тим паче у країні, де завжди любили
повозитися з паперами. Хворобою можна було аргументувати численні пропуски, але
оскільки Володя ні на що інше, крім утоми і безсоння, викликаних напруженою
працею, не хворів, то й вирішив звернутися у психіатричну лікарню. Згадаємо,
Івасюк був професійним лікарем, тож «підіграти» міг. Недарма вже незабаром «стан
хворого поліпшується: поступово нормалізується настрій, поліпшується сон, стає
фізично сильнішим…»
. І ось очікуваний документ на руках: «У даний час
стан тов. Івасюка В. М. хороший і він може приступити до занять в
консерваторії»
.
Але слідчі вперто відстоювали формулу «божевільний — самогубець». 4 червня 1979 року газети, радіо, телебачення передали повідомлення, в якому зазначалося, що причиною смерті Володимира Івасюка є самоповішення, чутки про інші обставини смерті є вигадкою. Рештою версій, які б могли мати продовження, ніхто не займався. Це й сутичка на вулиці, коли Івасюкові повідривали ґудзики на куртці (може, то було спеціально сплановане «знайомство»), це й люди, котрі розшукували Івасюка в коридорах консерваторії, яких працівники ВУЗу бачили вперше, це й загадка смерті двох молодих закоханих, котрі начебто були свідками того, як «брали» Івасюка, це й свідчення однієї студентки про зустріч з Володимиром у Рівному 3 травня (за висновками слідчих, він помер 27 квітня). Але на все це ніхто не звернув уваги — не захотів чи просто «не рекомендувалося».
Щось дивне діялося і з свідченнями медекспертів. Спочатку після
дослідження кори бука, на якому висіло тіло, було встановлено: «Сліди 1,
2, 3, 4 (від зашморгу), 5 могли бути нанесені взуттям самого потерпілого за
умови, що останній перед смертю залазив чи намагався залізти на дерево. Вирішити
це питання в категоричній формі не уявляється можливим через відсутність якихось
індивідуальних ознак»
. Тоді на аналіз віддають одяг Івасюка. Висновок експертів:
«На наявних предметах одягу (плащі, піджаку, штанах, трикотажній сорочці
та взутті) Івасюка В. М. частин кори, деревини, а також плям зеленого
кольору, які б могли походити від поверхні стовбура з місця події, немає…»
. Але
ж версія слідчих вимагала зовсім інших висновків, і згодом вони з’являються:
«Судово-трасологічною експертизою встановлено, що сліди на стовбурі дерева,
на гілляці якого висів труп, залишені взуттям Івасюка В. М., коли він
залазив на дерево, щоб прив’язати пасок до гілляки»
. Коментарі, як то кажуть,
зайві. Ще одна деталь. Під час одного журналістського дослідження, колишній
політв’язень, якому довелося бачити чимало повішених, зауважив, що всі вони висіли
з витягнутим язиком. У трупа язик висунутим не був, як і не було виділень. Правда,
на останню ознаку експерти увагу звернули.
Сьогодні ми можемо лише гадати про реальні обставини й причини смерті
Володимира Івасюка. Хоча є люди, які займаються цим на професійному рівні. Так,
ворожки. Київська кіногрупа під час роботи над кінострічкою «Загадка життя і
смерті Володимира Івасюка» вирішила ввести в канву фільму епізод ворожіння над
останньою фотографією Івасюка. Хід, безумовно, оригінальний, але до провидиці
Версальки їхали без особливих надій на успіх — що, мовляв, візьмеш з
провінційної неграмотної бабусі. Але ворожка обклала світлину картами й почала
тлумачити те, що вони їй показували: «Ця людина жила на розі вулиці
(справді, на тодішній вул. Маяковського у Львові), він мав мітку на тілі
(це також відповідає дійсності). Було у нього дві сестри. Помер від насильства.
Вбивали двоє — один чорнявої масті, другий — русявий. Чорнявого, швидше за все,
на світі вже нема. Вбивали небіжчика у двох домах. Знайшли його тіло у лісі біля
води. З убивцями була й дівчина. Вродлива. Вона все бачила. Карти підказують, що
дівчина згорає від мук сумління. Недалеко той час, коли вона не втримається і
заговорить. Люди почують від неї правду про те страшне вбивство»
. Як
з’ясувалося, Версалька взагалі не знала, хто такий Івасюк і чия фотографія перед
нею.
P.S.
Пройшли вже десятки років, як Володимир Івасюк покинув цей світ. Але з нами залишились його пісні, своїм талантом він зробив їх вічно сучасними. Сьогодні ми тільки можемо вшановувати пам’ять Івасюка. У 1989 році «Червона рута» стала назвою однойменного фестивалю. У 1994 році Леонід Кравчук підписав Указ про присудження Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. 4 березня 1999 року в Чернівцях відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка. 18 липня 2001 року на V Ювілейній Церемонії нагородження лавреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ «Золота Жар-птиця» Володимир Івасюк був нагороджений у номінації «За внесок у розвиток музичної культури України XX століття».
Але здійснити найбажаніше — повернути його до життя — нам не вдасться ніколи…
