Спогади
Олена Миколаївна Кузнєцова
Олена Кузнєцова в Чернівцях — місцева знаменитість. Їй же пощастило прославитися тим, що саме вона стала першою виконавицею двох найвідоміших пісень у СРСР 70-х років. Олена в дуеті з Володимиром Івасюком заспівала на всю Україну «Червону руту» й «Водограй» перед багатотисячним натовпом на Театральній площі у Чернівцях. Люди розповідають, що під час співу на сусідніх вулицях зупинився автомобільний рух. Після вдалого дебюту їй багато хто пророкував блискучу кар’єру співачки, але Кузнєцова вважала за краще стати педагогом. Вона працює в музучилищі, навчає секретам вокальної майстерності молодь.
З «Рутою» у житті
У час нашого знайомства я закінчила музичне училище, диригентське відділення, й була солісткою ансамблю під керівництвом Леоніда Затуловського при Будинку вчителя. Це міні-симфо-джаз. Пропозиція Володі заспівати разом мене не здивувала. Він показав мені чернеткові мелодії «Червоної рути» й «Водограю», а щоб отримати завершений твір, треба зробити запис удвох. Коли я вперше почула «Руту», то мені вона сподобалася відразу: це новий ритм, водночас її побудовано на народному мелосі. Такий синтез здався дуже цікавим. Це була творча робота двох людей-початківців: композитора й естрадної співачки. Володимир за вдачею романтик. Буковинська земля, де він народився, живила його душу й дала той творчий імпульс, який вилився в цілу серію чудових пісень. Його мелодії проникливо-ніжні, а тексти дуже поетичні. На Театральній площі (а це був прямий ефір передачі «Камертон доброго настрою», в якій мала звучати «Червона рута»), зібрався натовп. Хто не вмістився на майдані, завмерли біля екранів телевізорів. Наступного дня все місто співало «Червону руту». Можна сказати, що ми прокинулися знаменитими. Всі вітали Володю з успіхом. Здавалося, в нього виросли крила. Відблиск його слави досягав і мене.
Мені більше запам’яталися не самі зйомки, а процес аудіозапису пісень на місцевій телестудії. Режисер Василь Стріхович і Володя тихенько стукали у віконце, викликаючи мене. Мій батько був дуже незадоволений, що доводилося працювати вночі, коли звільнялася студія. Нам давали час з півночі до шостої ранку. У вокальному плані «Червона рута» складна для виконання. Особливо важко давалося «А-а-а-а» — це перехідні ноти сопрано, а в мене меццо-сопрано. Тому доводилося співати фальцетом, брати інструментальним звуком, щоб не було вібрації й не з’явилася луна. Я співала першу партію, а Володя — другу. У нього був тенор. Тобто, нам доводилося міняти регістри. Пісня «Водограй» значно простіша для виконання у вокальному плані. Важко сказати, чому «Червона рута» стала більш популярною, ніж «Водограй». Можливо, зіграла роль незвичайна назва пісні.
Нині я керую ансамблем «Марічка», який раніше очолював Степан Сабадаш і, добираючи твори, кожного разу дбайливо ставлюся до першоджерела. В архівах знайшла народну пісню, записану Володимиром Івасюком «Стоїть пшениця, як Дунай». Її буквально розписано для ансамблю. Варто зіграти партитуру, і розумієш, що краще — вже не вигадаєш. Прекрасна гармонія. Навіщо спотворювати автора? Припустімо, фортепіанний виклад — примітивний, але тут залежить від керівника і його вміння чути в сучасному ритмі: треба трохи підкорегувати, і цього досить. Я проти того, щоб докорінно змінювати фактуру мелодії. Це неетично щодо композитора. Більше того, я вважаю, що молоде покоління повинне знати першоджерело. Івасюк за десять років написав понад сотню пісень. Кожний виконавець може знайти саме ту, яка ближче йому за духом.
Я не стала професійною співачкою, хоча з Володею виступала не раз, зокрема, в 1972 році в Москві на сцені Колонного залу Дому Спілок на концерті для делегатів з’їзду профспілки медичних працівників. Але на його творах демонстрували голоси Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук — співати краще за них дуже складно. Я вважаю, що, взявши в репертуар Івасюкові пісні, вокаліст складає іспит на майстерність. Наприклад, «Балада про мальви» вдається дуже небагатьом. Крім голосу, треба мати багатий вокальний і життєвий досвід. Я вважаю цю пісню вершиною творчості Івасюка. Ось я розказую, а в самої мурашки шкірою бігають. Музика й текст балади надзвичайно впливають на емоції слухача. Сьогодні автора, рівного за могутністю й талантом з Івасюком, я поки що не бачу.
