Спогади
Тріо бандуристок «Львів’янки»
Перші кроки тріо починалися у 1973 році у Львівському музичному училищі з сестрами Олею та Оксаною Герасименко та Христuною Маковською (тепер Залуцькою). Та на кілька концертів Христина не з’явилася, а тріо вже починали запрошувати на концерти, тож дівчата запросили до тріо однокурсницю Олю Войтович.
Найбільш плідні роки творчості для тріо були з Олею Войтович та сестрами Олею і Оксаною
Герасименко. Дівчата мали свої програми на Львівському телебаченні. На той час вони вже вчилися у
Львівській консерваторії ім. Миколи Лисенка, коли й познайомилися із Володимиром Івасюком. В
репертуарі тріо були три пісні, які Володя дав їм, щоб записати для своїх програм. Дві з них
прозвучали в телепередачі ще за його життя. Це «Стоїть
пшениця, як Дунай» і «Далина». А третя — «Калина приморожена» — готувалася до наступної програми, але її не
судилося здійснити, бо життя композитора трагічно обірвалося… Пісня прозвучала вже у програмі тріо
«Дзвени, бандуро!» на Львівському телебаченні (трансляція відбулася 23 жовтня 1979 року). Дівчата
були першими виконавицями цих трьох його пісень. Володя сам зробив аранжування, але не втручався в
процес запису. Як згадує одна із бандуристок: «Ми з ним кілька разів бачилися, але нас він не
дуже-то поправляв. Йому зразу подобалося наше виконання. Ми були тоді «на рівні». Він був дуже
скромний, незважаючи на ту славу…»
Почалися закордонні поїздки: до Польщі, протягом жовтня-листопада 1979 року — до В’єтнаму, у 1980 році — до Японії. У 1980 році Оксана виходить заміж, чекає на дитину, до тріо їй на заміну приходить Світлана Оліщук. І до Іспанії в 1981 році вони поїхали таким складом: Оля, Оля і Світлана замість Оксани. У такому складі в 1983 році тріо їде до Німеччини. Але у Світлани Оліщук голос не підходив до тріо, тож її замінила Люба Олендій. Взагалі ті роки були позначені не тільки закордонними, але й постійними поїздками по областях України та СРСР у складі гастрольних студентських бригад, тож тріо завжди було потрібне і воно існувало в різних складах. В 1985 році у складі Олі Герасименко, Люби Олендій та Марії Вислоцької тріо їде до Ефіопії, у 1986 — до Філіппін.
Останній склад тріо був — Оля Войтович, Христина Маковська та Оля Герасименко — один рік, але репертуару було достатньо. Таким складом в 1991 році вони організували собі поїздку по США, де й записали матеріал для касетки, яку згодом фірма «Євшан» переробила на компакт-диск. Там якраз і є пісня «Стоїть пшениця, як Дунай» у виконанні Христі та двох Оль. Але найкраще виконання тріо було у складі Олі, Оксани та Олі. Якраз у цьому складі записи трьох Івасюкових пісень збереглися на Львівському радіо.
Шляхи учасниць тріо розійшлися. В Америці у Сакраменто живе і виступає зі своїм чоловіком Юрієм Оля Герасименко (тепер Олійник). Композиторка і музикантка Оксана Герасименко живе і працює у Львові, веде клас бандури у Львівському Вищому Музичному інституті імені Лисенка. У 1999 році відбувся сольний концерт до 25-річчя її творчої діяльності. Оля Войтович живе у Неварку (США), часом виступає зі своїм чоловіком Михайлом. Люба Олендій — в Нью-Йорку (США), співає в дуеті «Люба і Микола» і вже недавно святкувала 10-річчя дуету.
Найстарша учасниця тріо Оля Герасименко розповідає:
«Пам’ятаю Івасюковий концерт. Ми довго чекали на Зінкевича. Він запізнився на студію, яка є на «Високому Замку» у Львові, бо… мив голову в готелі — здається не було теплої води — ну, це Львів… Ми чекали десь коло години. Софія Ротару тоді вже без Івасюка ввійшла в славу і на той концерт не приїхала, хоч і була запрошена. Тоді працівники казали — «загонорувалася».
Івасюкові сподобалося наше виконання на тому концерті, то він дав ноти «Калини примороженої» і ще якісь, але ми вибрали тільки ту «Калину…», бо вона нам найбільше сподобалася.
Після того що сталося з Івасюком, добрі люди порадили нічого ні з ким не говорити на ту тему, самі знаєте, які тоді були часи. Хоча похорони добре пам’ятаю. Було сонце і падав дощик — а це прикмета, що людина не хотіла помирати. Хтось з його родини (здається що його мама) заспівав один куплет пісні «Далина» під час того, як ховали його (кидали землю на труну).
Ми були молоді студентки, він був старший. Ми з ним багато не мали до говорення, а більше — наш учитель і батько Василь Герасименко. Як з ним поговорите, то може він щось більше пригадає».
