Спогади
Віктор Камінський
— З Івасюком вступав у Львівську консерваторію в один рік, тільки Володя тоді потрапив на підготовчий, а я — на перший курс. Ми вже знали тоді, що Володя, який складає разом із нами вступні іспити, — відомий композитор-пісняр, проте наше дружнє спілкування почалося лише через декілька років.
Під час навчання в консерваторії мешкав у одній кімнаті з композитором Олександром Левковичем (зараз він живе та працює в Канаді), одногрупником і близьким другом Володі. Оскільки Івасюк мав помешкання неподалік студентського гуртожитку, ми часто поверталися із занять додому разом. То був час, коли я також серйозно захопився естрадною музикою, тому спілкування з таким досвідченим у той період композитором-піснярем, як Володимир Івасюк, стало цікавим.
Після закінчення консерваторії мене скерували на роботу в Рівенський інститут культури: приїжджаючи до Львова, майже завжди телефонував Володі та здебільшого заходив у гості, в помешкання на тогочасній вулиці Маяковського.
Можливо, саме під його впливом зацікавився естрадною піснею: Володя вмів захопити своїми ідеями, баченням естрадної пісні. У свою чергу, часто ділився зі мною планами створення «серйозних» композицій.
Володимир був надзвичайно цікавим співрозмовником, я годинами сидів із ним «на каві», розмовляв не лише про музику, але й на мистецькі, літературні теми. Він був навдивовижу начитаним, цікавився практично всім спектром і сучасного письменства, і класики. Такий широкий мистецький кругозір збагачував і його композиторську творчість.
Фактично за декілька днів до 24 квітня 1979 року, я добре пам’ятаю, ми зустрілися в холі консерваторії. Володя попросив мене аранжувати для естрадного оркестру його нову пісню. На жаль, самого рукопису не залишив, лише написав бажаний склад оркестру. Цей аркушик зберігаю досі. Ми домовилися зустрітися, коли він повернеться із Хмельницького, щоб завершити роботу над піснею, але, на жаль, доля розпорядилася інакше…
Мені здається, що коли б Володимир Івасюк дожив до наших днів, то став би автором не лише пісень, але й масштабних симфонічних полотен. Була в його задумах і опера. Але навряд чи він міг би працювати в сучасному поп-середовищі… Порівняно з його уявленнями, воно багато в чому деградувало — і з точки зору композиції, і виконання. Зверніть увагу: лише поодинокі співаки нині здатні виконувати Івасюкові пісні. Вони є достатньо складними і в інтонаційному, і в змістовому плані, вимагають належної фахової підготовки. Думаю, Володимир не сприйняв би цього сучасного «безповітряного простору».
