Спогади

Віктор Євгенович Морозов

Віктор Морозов

Віктор Морозов є одним із найвідоміших українських співаків і композиторів. Народившись 15 червня 1950 року у місті Кременці на Західній Україні, він розпочав свою музичну кар’єру на початку сімдесятих у Львові. Віктор належить ще до першої хвилі українського біґ-біту, створивши в 1969 році свій гурт «Quo Vadis», з якого через два роки виросла «Арніка». За пісні, серед яких була «Панна Інна» на ранній вірш П. Тичини, та за рукописний літературний альманах «Скриня» Морозова виключили з останнього курсу університету. Обробки українських народних пісень «Чорна рілля, ізорана» та «Чорні очка, як терен» зроблені музичним керівником «Арніки» стали класичними. Джаз-рокова сюїта «Весна» — перший твір у цьому стилі в СРСР. Відтак «Арніка» — найпопулярніший ВІА України, і в 1973 році гурт запросили до філармонії. «Сонячний дощ» Алєксєя Екімяна прославив «Арніку» на весь Радянський Союз. Та це не завадило цензурі зробити з неї чергову жертву затискування українських музикантів.

В кінці 1976 року Морозов залишив зацьковану «Арніку» і з Іваном Поповичем створив новий ВІА «Ровесник». Через рік їх знову запросили до філармонії — на місце розформованого ВІА «Ватра». В 1979 році з майже повним складом «Ватри» Морозов переходить до «Смерічки». Завдяки цим ансамблям Віктор має можливість тісно співпрацювати з багатьма відомими співаками й композиторами, такими як Ігор Білозір, Оксана Білозір, Віка Врадій, Назарій Яремчук, Володимир Івасюк та іншими.

Віктор Морозов на вечорі пам’яті

В квітні 1988 року Віктор Морозов став одним із засновників та мистецьким керівником театру-кабаре «Не журись!», в якому авторські пісні поєднувалися з гострою політичною сатирою. Театр представляв глядачам пісні, заборонені Совєтським режимом. А 5 жовтня 1989 року під час вистави «Повіяв вітер степовий» вперше публічно зі сцени Львівської філармонії виконав заборонений тоді національний гімн «Ще не вмерла Україна». Вистава сприйнялася людьми як одкровення, адже вони уперше виконали зі сцени не тільки гімн, але й десятки заборонених у той час стрілецьких пісень. Люди були настільки розчулені й зворушені почутим, що раз у раз зривалися на ноги і слухали пісні стоячи, особливо такі, як «Ой, у лузі червона калина», «О, Україно» і, звісно, «Ще не вмерла Україна». Обком партії і КҐБ були обурені усім цим «неподобством», але водночас вони тоді були вже настільки розгублені і здезорієнтовані, що ніяких особливих утисків і репресій проти артистів не було. Серед інших прозвучала пісня «Стрілецькі могили», яка присвячена також і Володимиру Івасюку. Справжнім тріумфом для «Не журись!» стала перша «Червона рута» 1989 року. У Чернівцях Віктор виконував пісню «Чернівці» Костя Москальця про хворобу облисіння дітей, «А ви мене поховайте», присвячену пам’яті Володимира Івасюка а також «Джульбарс» на вірші Віктора Неборака. На фестивалі того року він здобув перше місце. Крім того, в Чернівецькому університеті влаштували вечір пам’яті Івасюка. Морозов заспівав на ньому «А ви мене поховайте» перед портретом композитора.

Віктор Морозов був знайомий особисто з Володимиром Івасюком за часів «Арніки», яка виконувала на концертах багато різних його пісень: «Тільки раз цвіте любов», «Килиска вітру», «Балада про мальви», «Пісня буде поміж нас», «Я — твоє крило» та інші. Але ще до «Арніки» з «Quo Vadis» в 1971 році він зробив «важке», як тоді казали «біґ-бітове», аранжування «Червоної рути», яка тоді саме набирала шаленої популярності. З цією піснею «Quo Vadis» виступила на пісенному фестивалі «Львівська весна». В залі був присутній Володя, котрий, власне, переїжджав тоді з Чернівців до Львова. Його представили публіці, він встав і страшенно зніяковів, бо ще не був звичний до популярності. Це і була їхня перша зустріч.

Пізніше, вже коли Володя жив у Львові, вони часто зустрічалися і творчо співпрацювали. Івасюк з повагою ставився до музичних проектів «Арніки». А коли 1975 року Алєксєй Екімян вирішив написати декілька україномовних пісень, бо вважав це рецептом всесоюзної популярності (такою славою користувалися тоді пісні Івасюка), то він звернувся саме до Володі, якого дуже поважав, з проханням знайти йому виконавців. Володимир тоді порадив Екімяну «Арніку», і вони записали маленький альбом із чотирма піснями («Сонячний дощ», «Вишнева сопілка», «Катерина» і «Довга дорога»). Більше того, коли під час запису, який відбувався в Києві, група відчула, що в одній з пісень бракує вокалу, то Володя до них приєднався. І таким чином, в приспівах пісні «Вишнева сопілка» поруч з голосом Віктора Морозова, а також голосами Віки Врадій і Володимира Васильєва виразно звучить характерний тенор Володі Івасюка. Цей альбом під назвою «ВІА «Арніка» співає пісні О. Екімяна» був виданий 1975 року фірмою «Мелодія».

Автограф Івасюка подружжю Морозових

Віктору Морозову назавжди запам’ятався ще один момент із творчої співпраці з Володимиром Івасюком. Це було у Львові у 1973 році, в Аптечному управлінні, тому що ансамбль «Арніка» був самодіяльним при львівському Аптекоуправлінні, і там було фортепіано в залі. Володя був уже широко відомим, «маститим» композитором, Віктор же тільки починав компонувати власні пісні. І ось одного разу Івасюк раптом запропонував написати пісню разом! Він сказав: «Вікторе, давай напишем разом якусь пісню!» Для Морозова це стало великою несподіванкою. Вони справді сіли за інструмент й почали вигадувати різні музичні фрази — Івасюк починав, а Морозов намагався додати щось своє. Зрозуміло, що з цього експерименту нічого не вийшло, хоч у самого Володі з цих початкових музичних фраз згодом визріла пісня «Кленовий вогонь». Віктор довго не міг зрозуміти, для чого Івасюку це все було потрібно. І тільки набагато пізніше, вже після загибелі Володимира, збагнув, що таким чином Володя м’яко, ніби між іншим, допоміг йому відчути впевненість у своїх силах. Адже якщо Івасюк, маститий композитор, закликав до співпраці його, початківця, значить, його творчість також чогось варта. Через усе своє життя Віктор проніс глибоку вдячність за такий блискучий педагогічний прийом.

На жаль, з часів «Арніки» збереглися лише дві пісні Івасюка, які співала Віка Врадій: «Тільки раз цвіте любов» і «Колиска вітру». Але дуже поганої якості — запис з концерту на поганенький портативний магнітофон. А от з часів «Смерічки» зберігся «Капелюх» у виконанні й аранжуванні Віктора Морозова на альбомі «Смерічка». Нею Морозов виконав ідею про спільну пісню. Коли він вирішив записати «Капелюх» Володі Івасюка, то додав вже свої фрази, яких не існувало в першоваріанті. Приспів «Кап-кап-капелюх…» Морозов додав від себе. Саме цей варіант пісні виконують сьогодні всі виконавці.