Новини за 2012 рік

Останні2013 · 2012 · 2011 · 2010 · 2009 · 2008 · 2007 · 2006 · 2005 · 2004


Лютий

2

До ясних дум, святих сердець

Магдалена Порфирїівна Колотелюк народилася 23 січня 1922 року у селі Малятинці Кіцманського району у багатодітній родині. Життя було важким та напівголодним. У повоєнні роки була примусово вивезена на Донбас відбудовувати вугільні шахти. До Донбасу нагнали молоді з усієї України. Магдалена два тижні не знала, до чого їй прикласти руки, грошей не мала і заробити не могла. І вона разом з подолянкою пішки добиралася додому на Буковину, в рідні Малятинці. Тут вона дізналася, що у Кіцмані молода вчительська родина шукає няню для немовляти, на той час матері давали всього 4 місяці декретної відпустки. Вона у всьому допомагала родині Івасюків і вони її завжди і у всьому підтримували.

Вечір пам’яті Магдалени Колотелюк

Згадує Юрій Миколайович Візнюк, вчитель Володі у музичній школі: «Міля була завжди зі своїм вихованцем, не полишала його без своєї уваги. Вона починала розсотувати золоту пряжу народної фантазії, бігала дорогами свого дитинства… А пам’ять Мілі була багата… І мала нянька великий дар розповідати так, що хлопчик ніколи не втомлювався від тих казок… Він слухав і був зачарований оповідями».

Коли Володя вже почав працювати над своїми творами, Міля зрозуміла, що то є надзвичайна важка і напружена праця і стежила за спокоєм у хаті. Магдалена Колотелюк своїми турботами, старанністю та любов’ю до дітей, яких ростила разом з батьками, сприяла творчій праці композитора. Міля вважала родину Івасюків своє родиною. Коли не стало Володі, вона почала дуже хворіти і казала: «Я весь час трималася молодою, а тепер так швидко постаріла».

Михайло Григорович згадував пізніше у своїй художньо-документальній повісті «Монолог перед обличчям сина»:

Вечір пам’яті Магдалени Колотелюк

Вечір пам’яті Магдалени Колотелюк

Вечір пам’яті Магдалени Колотелюк

«Володько охочий до різних пустощів та витівок, як і кожна здорова дитина, однак нас бентежить те, що він не хоче їсти, щоб його нагодувати, треба довго кликати і навіть бігати за ним. Усіляко ухиляється від їжі. Часто мені самому доводиться годувати хлопчика з ложки, примусом. Зі мною він сяк-так ладнає, а мати вдається до хитрощів: знаючи його безмежну допитливість, розповідає казки і всілякі бувалиці. При гарній казці дитячий ротик охочіше розтулюється, Володько звикає з часом до тих розповідей, як до чогось належного. Як тільки нянька садовить його за стіл він одразу вимагає:

— Кажи казку.

І Міля згадує усі казки, легенди, побрехеньки, які чула колись у своїх Малятинцях. Володько знайомиться із велетами, які одним ударом кулака розбивають на друзки палац короля-лиходія; аж підскакує, коли чує, що наша квочка побила крильми, подряпала і подзьобала старого вусатого кота, якому хотілося поласувати її курчам; сумує, коли розказують про неслухняного хлопчика, який побіг вулицями міста і не знає, як вернутися до своєї мами.

Кожен звір і кожна пташка мають свою казку. Інколи обід чи вечеря тривають так довго, що не вистачає одного сюжету.

Дні минають за днями, а криниця з казками катастрофічно вичерпується до дна. Міля забувається і повторює якийсь сюжет, а це вже погано, цього вже не можна робити. Малий диктатор протестує:

— Я уже це знаю! Кажіть іншу… Не про лисицю, а про слона. — Й затуляє свого рота.

А Мілі плакати хочеться – дитина ж не їсть, а свіжих казок немає. Вони ж, як приправа, що надає супові чи котлеті високих смакових якостей. І Міля мусить фантазувати, імпровізувати. Вигадує чудернацькі історії, карколомні ситуації, дивовижних героїв – від малесеньких, як горошини, до височенних, як каштани, що вже мабуть, понад сто років стоять біля наших воріт. З ким вони тільки не борються на залізному току, щоби панували добро й правда на землі. Буває так, що Міля не може заокруглити свою розповідь так, щоби хлопчикова цікавість була задоволена. Володько перестає їсти й запитує:

— А що далі?

Коли Міля загинає так, що казка стає занадто фантастичною, невірогідною, він зупиняє її і мовить:

— Так не кажіть, такого не було…

Міля не заперечує. Ляскає себе долонею по чолі й ніби вибачається:

— Це я, дитино, трохи забула. Аж тепер згадала. Воно сталося так…, — і повертає течію казки в інший бік, міняє події, створює діалоги, які посідають значне місце в її оповідях».

Оця любов до казки багато років цікавила Михайла Григоровича. Адже письменник був невтомним збирачем народних перлин. Казка допомагала виховувати, западала в душу, вчила відрізняти добро від зла. Казка мала надзвичайно велике значення у родині Івасюків. Магдалена Порфиріївна Колотелюк знала настільки багато казок, що її казки включив і Михайло Григорович, коли упорядковував свої книги «Казки Буковини. Казки Верховини» (1968) та «Казки Буковини» (1973): «Про Микиту і Дорофея», «Хитра молодиця і трістеник», «Чоловік-невидимка», «Рак-неборак і його вірна жінка», «Свинка-парасинка та попова льоха» та інші.

Виставка «До ясних дум, святих сердець»

Спостережливий Михайло Григорович помітив, що няня Міля не лише знала чимало сюжетів, а й мала неабиякий хист оповідача. Дуже майстерно вміла розповідати дітям і коли вела нитку розповіді, то ніби прислухалася до звучання слова. Її мова мала своєрідну інтонацію буковинського колориту. Часто користувалася прислів’ями, приповідками, фразеологізмами. До слова: «До чужого рота не приставиш ворота», «Веди, синку, хоч свинку», «Як не підеш по добрій волі, то підеш по неволі», «Задер голову, як цісарська кобила», «Сльози витирала, долю проклинала», «Сорока жити не могла, доки всім не рознесла»…

Вона була ангелом-охоронцем дітей і не дивно, що хвилювалася за них, оберігала від недоброго та злого, хвилювалася за всі перемоги. 23 січня минуло 90 років від дня народження Магдалени Порфиріївни Колотелюк. Її дуже любили і шанували в родині Івасюків, згадують її безкорисливість та відданість і до нині нащадки Михайла Григоровича та Софії Іванівни.

У меморіальному музеї Володимира Івасюка відбувся захід до ювілею Магдалени Колотелюк, відкрита виставка «До ясних дум, святих сердець», де представлені рідкісні документи та експонати, родинні світлини. Зворушливими спогадами про няню Мілю поділилися Галина Івасюк-Криса, Оксана Івасюк, Віктор та Михайло Павлюки, племінниця Магдалени Колотелюк Ольга Куцан. Няня дуже любила своїх трьох дітей, і вона любила повторювати: «Я закінчила два медінститути, вчуся у консерваторії і на філологічному факультеті». Світла пам’ять про світлу особистість буде світиться вогником любові у людських душах і серцях.


Лютий

7

День пам’яті Михайла Івасюка

5 лютого минуло 17 років від дня смерті письменника, науковця, громадського діяча М. Г. Івасюка. 3 лютого у Меморіальному музеї Володимира Івасюка відбувся вечір вшанування пам’яті М. Г. Івасюка.

Зустріч з Мірчею Лютиком у проекті «Знайомство зблизька»

Традиційними в музеї є в такі пам’ятні зустрічі з друзями та колегами письменника у проекті «Знайомство зблизька». Цього разу така зустріч відбулася з відомим румунським письменником та перекладачем, лауреатом багатьох всеукраїнських та міжнародних премій Мірчею Савовичем Лютиком.

Епіграфом зустрічі стали його поетичні рядки:

В звуках і поглядах — слово росте.
Скільки зосталось ночей там і днів!
Вечір — як слово прощань золоте…
Ранок — і в хорі всі птиці зі слів…

Зустріч з Мірчею Лютиком у проекті «Знайомство зблизька»

Була підготовлена виставка «Слово росте», де представлені цікаві експонати та матеріали, рукописи М. Г. Івасюка румунською мовою, статті, фотографії, книги. Всім відомо, що М. Г. Івасюк румунську мову вивчав під час навчання у Кіцманському ліцеї-інтернаті і продовжив навчання вже у Чернівцях у ліцеї «Мірон Костін». Крім того, що знав бездоганно румунську мову, писав нею вірші та перекладав Міхая Емінеску та багатьох інших відомих румунських та українських поетів.

Мірча Лютик — самобутня і багатогранна особистість. Це зауважував ще Михайло Григорович. Спілкувалися два письменники між собою вельми цікаво. Михайло Григорович звертався до Мірчі Савовича румунською, а Мірча Савович — українською. І розмови у них були довгі, мудрі та інтелектуальні.

Зустріч з Мірчею Лютиком у проекті «Знайомство зблизька»

Цінним є експонат — відгук М. Г. Івасюка на збірку М. Лютика «Вітчизна світла», де письменник зауважує, що «в поезії ідеї, думки, прагнення, радощі і болі його ліричного героя належить цілковито молодому поколінню». Оригінальність та неординарність поета підмітив ще Михайло Григорович. Збірка «Вітчизна світла» свідчить про те, що її автор перебуває в постійних пошуках нового, свіжого слова, він не задовольняється традиційною образністю, банальними метафорами.

Зустріч з Мірчею Лютиком у проекті «Знайомство зблизька»

Сьогодні Мірча Лютик — помітна особистість у літературі, його твори перекладаються і сам він дуже багато зробив для української літератури — переклав Олеся Гончара, Володимира Сосюру, Григорія Сковороду, Михайла Івасюка та багатьох інших, нагороджений орденом Румунії «Вірність обов’язку», лауреат багатьох міжнародних та всеукраїнських премій. Є книги, які понад усе цінні для автора — з дарчим написом від М. Г. Івасюка і книги, де вміщені публіцистичні статті про М. Г. Івасюка.

Зустріч з Мірчею Лютиком у проекті «Знайомство зблизька»

Присутні на вечорі гості мали можливість послухати фрагмент інтерв’ю румунською мовою з М. Г. Івасюком. Веде його журналіст республіканського радіо Сергій Гуджу про роботу над романом «Турнір королівських блазнів».

Спогадами про Михайла Григоровича поділилися письменники Віталій Колодій, Васілє Терицану, Сіміон Гочу, журналіст Василь Карлащук.

У цьому домі завжди звучала музика. І була в пошані творчість композиторів світової слави. Одним з таких улюблених композиторів у родині Івасюків був румунський композитор Ч. Порумбеску. Часто на скрипці його «Баладу» виконував і Володимир Івасюк. Сьогодні вона звучала у виконанні Заслуженого артиста України Миколи Гакмана і своєю ліричністю та трагічністю скрипка зворушила до сліз присутніх гостей.


Квітень

11

Фотовиставка «Я піду в далекі гори…» до дня народження Володимира Івасюка

Фотовиставка «Я піду в далекі гори…» до дня народження Володимира Івасюка

2 березня відбулося відкриття фотовиставки «Я піду в далекі гори…», присвяченої подорожі Володимира Івасюка Кавказом і 63-й річниці від дня народження композитора. Ця виставка відкриває ще одну сторінку життя Володимира. Ідея відкриття цієї виставки виникла після того, як до фондів музею потрапила книга Григорія Махрова «Рожденные тропы».

Григорій Махров, який був керівником походу, зазначає, що похід Західним та Центральним Кавказом готувався повний навчальний рік і був присвячений 25-річчю Чернівецького медичного інституту. На ті часи однієї ювілейної дати було недостатньо, тому в маршрутних документах з’явився запис: «Похід присвячується 100-річчю від дня народження В. І. Леніна і 25-річчю Чернівецького медичного інституту». Повернутися з походу повинні були 12-15 вересня. Запізнитися на навчання мали право тільки п’ятеро студентів 2-го і 3-го курсів. Серед них Михайло Богачкин, Володимир Івасюк, Олександр Луценко. Доповнили групу працівники заводу «Легмаш» та школярі-старшокласники. Всього група складалася із 12 осіб.

Фотовиставка «Я піду в далекі гори…» до дня народження Володимира Івасюка

Про поїздку на Кавказ батько Михайло Григорович теж згадує у повісті «Монолог перед обличчям сина». Родина збирається поїхати на відпочинок до Бердянська, а Володя, щоб не переобтяжувати сімейний бюджет, після екзаменаційної сесії йде працювати художником до однієї з чернівецьких установ. Таким чином трохи грошей на поїздку заробляє сам, трохи допомагають батьки, а також виручає сестра Галя — віддає свою стипендію за два літніх місяці у розмірі 56 крб.

Про те, як захопила майбутня подорож В. Івасюка, можна дізнатися з листа, написаного рідним, які вже поїхали відпочивати, а Володя з нянею Мілею залишились на господарстві: «…збираюся на Кавказ з інститутською групою — Сочі — Сухумі — Батумі — Мрія — Рай — Блаженство — Море — Пісок — грузини — шашлики — вино… і все це за 20 днів».

Фотовиставка «Я піду в далекі гори…» до дня народження Володимира Івасюка

На представлених фотографіях у другій залі можна спостерігати так звані кадри з каламбурного фільму «Мільйон років до нашої ери або буковинці на Центральному Кавказі». І це не дивно: у Володі були із собою і кіно-, і фотокамера. Тож як не скористатися таким інвентарем? Ініціатором і режисером фільму був Олександр Луценко. У фільмі знімались усі учасники групи, також туристи із Ростова-на-Дону та пастухи-карачаєвці.

Володимир Івасюк грав головну роль — відважного мисливця, закоханого у доньку Володаря Гір. Її роль грала Аллочка Кобець. Михайло Богачкин — Володаря Гір і «Владику». Також була роль Чорного Альпініста — уособлення зла і жорстокості, яку грав Валерій Устінов із Ростова.

Фотовиставка «Я піду в далекі гори…» до дня народження Володимира Івасюка

Із спогадів Григорія Махрова, під час безпосереднього підняття на Ельбрус (найвищу точку Європи) з «Притулку 11» Володимир Івасюк був серед шести учасників нормативної групи. Поряд із ними піднімались команди ще 12 держав: Австрії, Аргентини, Болгарії, Італії, Іспанії, Польщі, ГДР і ФРГ (об’єднана команда), Румунії, Франції, Фінляндії і Швейцарії. Найбільш чисельною була команда Австрії — 27 осіб, а найменш чисельною — група з Аргентини — син мільйонера і двоє носильників.

Фотовиставка «Я піду в далекі гори…» до дня народження Володимира Івасюка

Дочекавшись сприятливої погоди, 119 альпіністів почали підйом до вершини. За нормальних погодних умов сходження триває 10-12 годин. Але трапилася НП. На висоті 4800 м у одного австрійського альпініста виявилися ознаки гірської хвороби — сміх і безконтрольне пересування схилом. Володимиру Івасюку та Григорію Махрову довелося вести його вниз, до притулку. Махров наздоганяв своїх товаришів іншим, коротшим шляхом, оскільки вже не встигав, а Володя, потягнувши ногу, залишився. Зі спогадів Олександра Луценка, він сам відводив у притулок австрійця, а Володя взагалі не ввійшов до нормативної групи.

Цікавими є спогади про свято, яке було організоване після підкорення Ельбрусу. Всі знайомились, обмінювались сувенірами та адресами. Найціннішим сувеніром були брезентові штурмовки, які іноземці розірвали на шматки. Кеди можна було виміняти на льодоруб, а домбайський светр — на пухову куртку. У такому домбайському светрі Володю можна побачити на одній із фотографій, придбав він його за 27 крб., як написано у листі до батьків. Як пригадує Наталія Луценко, їй німець подарував значок «Едельвейс».

Фотовиставка «Я піду в далекі гори…» до дня народження Володимира Івасюка

Звичайно, не обходилось без пісні. Організовувались імпровізовані концерти. Володимир Івасюк, Олександр Луценко і Валерій Устінов своїми піснями під гітару підкорили усіх.

І на відкритті виставки звучали пісні В. Івасюка: «Я піду в далекі гори» у виконанні Назара Левінського, студента 4-го курсу училища мистецтв ім. С. Воробкевича, та «Червона рута» у виконанні всіх учасників зустрічі.

Своїми спогадами також поділилися однокурсники Володимира Марічка Соколовська та Ігор Бесараба, товариш Володі із шкільних років Остап Савчук, а складність фотографування у горах оцінив Василь Бабух.


Квітень

13

Іти по дорозі, якої нема…

Три дні з 28 по 30 березня у Чернівцях тривав II Всеукраїнський фестиваль поезії «Від Гуцулії — до кряжів донецьких», присвячений пам’яті Тараса Мельничука, що зібрав на провідній сцені обласної філармонії майже три десятки поетів: від наймаститіших лауреатів Шевченківської премії Василя Герасим’юка, Анатолія Кичинського, Петра Мідянки, до наймолодших, ще майже нікому не відомих Богдана Стрільчика, Христини Козловської, Романа Стадника.

Ще торік фестиваль, заснований «Буковинським журналом» і Чернівецьким меморіальним музеєм Володимира Івасюка, задекларував благородну місію пропагувати творчість одного з найвидатніших поетів другої половини XX століття в Україні і кращі надбання наших сучасників, збираючи в буковинській столиці насамперед лауреатів літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука, а також письменників з різних куточків України.

Фестиваль «Від Гуцулії — до кряжів донецьких»

Передували відкриттю фестивалю зустрічі в студентських аудиторіях Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича та Державного фінансово-економічного університету. Саме ж відкриття відбувалося в сучасному приміщенні Центру мистців Буковини. Подія викликала жвавий інтерес завдяки засобам масової інформації, Інтернетові. Серед почесних гостей названо імена Голови наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерини Ющенко, поета і перекладача з Чернівців, лауреата міжнародних премій Віталія Колодія, котрий підтримував тісні зв’язки з Тарасом. Катерина Михайлівна разом з іншими відомими і впливовими людьми Василем Герасим’юком, Оксаною Івасюк, Борисом Бунчуком, Дариною Туз, Богданом Загайським, Василем Шкурганом увійшла також до складу оргкомітету фестивалю. Й не випадково. Адже саме фонд підтримав поетичну серію «Третє тисячоліття: українська поезія», започатковану торік у Чернівцях, і де при його сприянні вже побачила світ книга вибраного «Безпритульна течія» Леоніда Талалая й підготовлена книга ще не опублікованих поезій Ігоря Римарука.

Фестиваль «Від Гуцулії — до кряжів донецьких»

Насиченим вийшов другий день фестивалю, коли його гості вирушили за маршрутом Чортория — Вижниця — Уторопи Косівського району на Прикарпатті, де відвідали музеї-садиби Івана Миколайчука, Назарія Яремчука і могилу Тараса Мельничука, який похований на горі Мальцево в родинному селі Уторопи побіля недобудованої хати. Відома ж історія, коли на день народження поета батьківська хата була спалена за завданням КДБ. Тарас врятувався дивом, бо в цей день поїхав до друзів у Тернопіль. Недобудованій хаті вже понад 17 років. Зяє на світ порожніми вікнами, ніби промовляє Тарасовим словами: коли ж ви мене добудуєте й поселите тут музей? На це відповіді ніхто не дав, влада відповіла, що земля і новобудова належить дочці поета, а та, в свою чергу, мала претензії до влади з Косова. Натомість нам показали майже готове приміщення під музей на подвір’ї середньої школи, де височіє й пам’ятник Тарасові. А до жовтня буде урочисто відкрито музей.

До самотньої могили на Мальцево лягли квіти і вінки, священик відправив панахиду. Адже саме 29 березня відійшов у вічність поет-політв’язень, який 1971 року був засуджений за поетичне слово, бо в кримінальній справі було зазначено, щоб рукопис віршів «Чага» залишити при справі, як речовий доказ. Мовили слово колеги-побратими. Зокрема, Василь Герасим’юк заговорив про те, що уторопівчани, земляки, мали би ходити сюди ледь не щодень і відмолювати гріхи свого односельця, котрий за намовою каральних органів спровокував конфлікт з Тарасом, під час якого той не підкорився представникам влади й отримав другий термін… Після цих слів з могили озвався сам Тарас ряснющим весняним дощем, і по всіх верхах гори та її підніжжя затанцювали первоцвіти: брендушки, пшенички, охрявки, проліски, засміялися верби пухнастими котиками. Та прибульці залишалися побіля могили, розмовляли з побратимом. І він їм відповідав:

Фестиваль «Від Гуцулії — до кряжів донецьких»

На Вкраїну дорога моя, на Вкраїну —
Із усіх безнадій і надій,
Чи то в чорну, чи в ясну годину,
Бо там слово моє і мій дім.

На Вкраїну дорога моя, на Вкраїну,
Камениста, тернова — іду все одно.
Людині дано одну Батьківщину —
Серце одно.

У селі відбулася тепла зустріч гостей фестивалю з учнями та викладачами десятирічки, де навчався не тільки Тарас Мельничук, але й викладала відома дитяча поетеса Марійка Підгірянка. Звучали поезії земляка, розповіді про його біографію і творчість. Виступили і гості, зокрема Василь Герасим’юк, Анатолій Кичинський, Петро Мідянка, Микола Близнюк, Любов Проць, Ярослав Ясінський. А представники косівської влади пообіцяли, що докладуть максимум зусиль, аби в жовтні відкрити музей, а школу назвати іменем свого земляка.

Фестиваль «Від Гуцулії — до кряжів донецьких»

Того ж дня у виставковій залі Меморіального музею Володимира Івасюка відбувся молодіжний поетичний вечір у рамках фестивалю, господарями якого стали молодший науковий співробітник і поетеса Олена Логінова та науковець, журналіст і літератор Мар’ян Лазарук. Вони зібрали плеяду своїх ровесників, котрі встигли повидавати по кілька книг, друкуються в різних часописах. І з радістю взяли участь у престижному фестивалі.

Третього дня заходи відбувалися в закладах, пов’язаних з іменами Івасюків Володимира і Михайла. Зокрема в Меморіальному музеї вручено літературну премію «Князь роси» імені Тараса Мельничука лауреатові Національної премії України імені Тараса Шевченка поетові з Херсону Анатолієві Кичинському за публікації останніх літ та поетесі з Чернівців Вірі Китайгородській за книгу «Сім вінків сонетів», котра стала першою «княгинею» в когорті Мельничуківських лауреатів. Обоє щиро дякували за високу честь носити Тарасове ім’я, те ім’я, яке не скорилося ні в пермських таборах, ні у вінницьких тюрмах, гідно пронесло поетичне слово крізь усі випробування. Мовилося про те, що Тарас Мельничук, мабуть, останній із могікан, якого можна назвати справді вільним поетом, позбавленим будь-яких комплексів. Єдиний його комплекс — творити високодуховну поезію, що живе самостійно ось уже вісімнадцятий рік по смерті його творця і тільки набуває популярності й ваги, знаходить нових шанувальників.

В обласній науковій бібліотеці імені Михайла Івасюка гості фестивалю презентували книги, що побачили світ у видавничому центрі «Букрек» та інших видавництвах. Читали поезії Віра Китайгородська, Василь Шкурган, Мар’ян Лазарук, Роман Стадник, Роман Киселюк, Любов Проць та інші.

Фестиваль «Від Гуцулії — до кряжів донецьких»

Заключний вечір в обласній філармонії можна сміливо назвати своєрідним поетичним марафоном, в якому взяли участь, крім уже згадуваних Шевченківських лауреатів, Василь Герасим’юк, Анатолій Кичинський, Петро Мідянка, відомі літератори з Буковини Віталій Колодій, Віра Китайгородська, Володимир Вознюк, Інга Кейван, Мар’ян Лазарук, Любов Проць із Львівщини, Василь Шкурган із Косівщини, Роман Киселюк із Прикарпаття. Та найширше була представлена обдарована творча молодь, що фестивалила гуртом із добре знаними літераторами: Василь Карп’юк, Богдан Стрільчик, Христина Козловська з Івано-Франківська, Юлія Косівчук, що прибула з США, Христя Венгринюк, Іван Киселиця, Роман Стадник, Антоніна Аністратенко, Ірина Скрипник… Вітання фестивалеві від Катерини Ющенко зачитала представниця Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Окана Лобко.

Шанувальників поезії в обласній філармонії було достатньо, та, якщо бути відвертим до кінця, залишалися й вільні місця, мабуть, для тих, кого більше ваблять уже згадувані слеми. Зрештою, дивуватися не доводиться — за двадцять років ми швидше відучили, ніж привчили молодь та й дорослих відвідувати подібні вишукані заходи. Більше ваблять ринки та пустопорожня попса. Але фестиваль «Від Гуцулії — до кряжів донецьких» уже відбувся, він має прихильників. Либонь, не позбавлений і супротивників. Але тим і цікавий двобій. Проте чи не найбезглуздіше сперечатися, хто і який більший, а який менший? Це не справа фестивалів. А ось зоставити по собі помітний слід, і не лише в людській свідомості, а й рідному місті — це вже справа честі й гідності. Тож учасники фестивалю вирішили зібрати кошти на спорудження в Чернівцях меморіальної дошки Тарасові Мельничуку на будинку по вулиці Радищева, де він жив свого часу, навчаючись на філологічному факультеті Чернівецького університету наприкінці 50-х — на початку 60-х років. Посильну пожертву на цю благородну справу вже зробила член організаційного комітету фестивалю Катерина Ющенко. Спонсорами заходу також стали Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» (голова наглядової ради Катерина Ющенко), газета «Молодий буковинець» (головний редактор Богдан Загайський), видавничий дім «Букрек» (Дарина Туз), «Євробуд» (генеральний директор депутат Чернівецької обласної ради Манолій Плаксій), інформаційними спонсорами — Чернівецька обласна телерадіокомпанія (Любов Годнюк) газети «Буковина», «Буковинське віче», «Чернівці». Цінні подарунки — книги, відеокасети, журнали всім учасникам поетичного фестивалю були вручені від МБФ «Україна 3000», «Букреку» та «Буковинського журналу».

Одностайно прозвучала з уст багатьох учасників фестивалю думка, що саме такі форуми нині потрібні в Україні для того, щоби вона розвивалася духовно, мостячи собі омріяний шлях до Європи. Багатьом також глибоко запали в душу Тарасові слова, які, мов кредо, для кожного свідомого своєї місії літератора:

Дороги, як долі, схрещуються.
Котра з них моя? Котра?
Напевне, ота — в суперечностях,
як небо — нова і як небо — стара.

А може, дорога моя не визначена?
А може, шукаю дарма?
Тоді мені сили вистачить
Іти по дорозі, якої нема.


Квітень

13

Юрій Гіна в гостях у Меморіального музею Володимира Івасюка

5 квітня літературно-мистецька вітальня «У родинному колі» Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка гостинно вітала шановного гостя — Народного артиста України, професора, композитора Юрія Миколайовича Гіну, ім’я якого відоме далеко за межами України.

Юрій Гіна в літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

Юрій Гіна в літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

У світі музики нас завжди ведуть виконавці. Існує думка, що кожний музичний твір має декілька етапів народження — перший, коли твір написав композитор, всі подальші, коли його виконують музиканти. Так було і нині, коли твір викладача Ю. Гіни «Гора» у своєму виконанні подарували Юрій Плаксін та Людмила Некеруй — скрипалі Чернівецької обласної філармонії, концертмейстер — доцент, кандидат педагогічних наук Ярина Вишпинська. Про те, що скрипка — це королева музики, відомо всім. Як і Юрій Гіна, Володимир Івасюк також взяв скрипку до рук у п’ять років. Не завжди було легко. Але оця любов до скрипки залишилася на все життя. Про це згадував у своїх спогадах Ю. М. Гіна. Помітна сторінка у цих зворушливих спогадах була про Володю Івасюка, коли молодий викладач Юрій Гіна близько року їздив до Кіцманя як консультант у філіал Чернівецької музичної школи. І тоді, коли про талант В. Івасюка знав увесь світ, тішився, що і він у минулому давав перші уроки знаменитому маестро. Ю. М. Гіна 30 років керував камерним оркестром у Чернівецькій обласній філармонії, до сьогодні викладає, є професором кафедри музики факультету педагогіки, психології у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича, понад 40 років був директором Чернівецької музичної школи №1. Цей заклад і сьогодні є одним з кращих закладів, де плекають любов до музики юні чернівчани. Свої зворушливі мелодії дарували глядачам юні скрипальки Юлія Уткіна та Юлія Горб, акомпанувала їм Даньків Ю. П.

Юрій Гіна в літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

Вже багато років поспіль Юрій Миколайович є головою журі конкурсу імені Володимира Івасюка «Мандрівний музика» серед юних композиторів. Тому і наступний виступ був від переможця «Мандрівного музики» 2009 року Павла Марковського, студента 4 курсу математичного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича. «Ностальгія» голосом його скрипки до сліз вразила публіку.

Світло завжди у душі, тим паче, якщо це світло наповнює світлу душу. Своє слово до поважного гостя також мовила і друг нашого музею, член журі конкурсу «Мандрівний музика» Лариса Бережан, яка також пише музику і є колишньою вихованкою музичної школи №1. Романс на слова Олени Теліги ще раз підтвердив велику силу музики та слова.

Юрій Гіна в літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

Про творчість та шляхетність Юрія Гіни говорили Вадим Лісовий, Ярина Вишпинська, Валентина Косяченко, Зоя Софроній.

Ю. М. Гіна подарував на згадку про зустріч свою книгу «Вибрані твори» (для ансамблю скрипалів та сольного виконання), де є твір «Мандрівний музика» пам’яті В. Івасюка.

Сьогодні у нас вийшло щире спілкування з народним артистом України Юрієм Гіною та її величністю музикою. Щиро вдячні всім присутнім та всім, хто долучився до сьогоднішнього заходу: бібліографічному відділу Чернівецької універсальної бібліотеки ім. М. Івасюка, кафедрі музики факультету педагогіки та психології ЧНУ ім. Ю. Федьковича та музикознавцю Олександру Залуцькому.


Квітень

25

Загинув Ігор Кушплер

Учора в Інтернет повідомили трагічну новину — у Польщі в автокатастрофі, повертаючись з майстер-класів, загинув професор, соліст Львівської опери, Народний артист України Ігор Кушплер.

Ігор Кушплер — один з небагатьох у Львові, кому композитор Володимир Івасюк доручав виконання своїх пісень. Зокрема, саме Кушплер був першим виконавцем однієї з перлин Івасюка — пісні «Літо пізніх жоржин» та багатьох інших. Він володів прекрасним голосом, умів відчувати глибину твору.

Був високої думки про талант композитора, про що написав у своїх спогадах.

Це вже друга велика втрата в оточенні Володимира Івасюка після передчасної смерті Людмили Шкуркіної в 2010 році.

Царство небесне Ігорю Федоровичу! Шанувальники творчості Івасюка пам’ятатимуть про нього.


Квітень

28

Свято є і свято буде!

Конкурс на краще виконання пісень В.Івасюка

У Чернівцях вдруге проведено конкурс на краще виконання пісень Володимира Івасюка. Конкурс відбувся за підтримки мецената Григорія Беженаря. Переможцем став 16-річний Едуард Мостовчук з Кіцманщини, чий виступ став справжньою окрасою конкурсного вечора.

Багато людей могли побачити онлайн-трансляцію через Інтернет-ресурс www.chernivtsy.tv.

Це вже не перший захід на честь видатних земляків-буковинців, що відбувається з ініціативи депутата Чернівецької міської ради Володимира Прокопчука.

Святом, яке відбулося і яке буде, назвав цей конкурс молодих талантів директор музею Івасюка Мирослав Лазарук.

Є така думка, щоб створити на батьківщині Володимира Івасюка та інших славних наших земляків-співаків «Клуб шанувальників пісні».

Анатолій Зіневич,
Чернівці


Травень

17

Найкращий композитор серед медиків

Микола Губа в літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

11 травня в Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка відбулась зустріч у літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі» з українським поетом, членом міжнародної асоціації письменників, представником міжнародного журналу «Ренесанс», лауреатом літературної премії «Гілка золотого Каштана», членом Правління Українського Фонду Культури, академіком міжнародної академії екології і життєдіяльності людини при ООН — Губою Миколою Михайловичем, який теж навчався в медичному інституті і завітав до Чернівців із Миргорода, що на Полтавщині. Тема зустрічі присвячена періоду навчання Володимира в медінституті.

Микола Губа в літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

Не всім відомо, що композитору Володимирові Івасюку вдавалося поєднувати музику та навчання в Чернівецькому медичному інституті.

Ставши студентом інституту, Володя бере участь у першому святковому концерті з нагоди початку навчального року і знайомиться з керівником оркестру народного ансамблю пісні й танцю «Трембіта» медичного інституту, доцентом Володимиром Миколайовичем Круцяком, який запросив його як скрипаля в колектив оркестру. Згодом молодий композитор створює камерний оркестр, участь в якому беруть студенти даного навчального закладу.

Микола Губа в літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

Саме в період навчання в Чернівецькому медичному інституті, з Театральної площі 13 вересня 1970 року в популярній на той час передачі «Камертон доброго настрою», Володимир Івасюк разом з викладачем Чернівецького музичного училища Оленою Кузнєцовою вперше виконали пісні «Червона рута» та «Водограй». І тільки минулого року на будинку нинішнього Буковинського державного медичного університету було встановлено меморіальну дошку, яка засвідчує, що в ньому з 1967 по 1972 роки навчався видатний український композитор, «Герой України» Володимир Івасюк. Гості музею дізнались і про труднощі вступу Володі до інституту.

Микола Губа в літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

Серед присутніх були й однокурсники поета. Лук’янчук Ольга Мусіївна — завідувач терапевтичного відділення міської поліклініки №2, Батюкевич Тетяна Іванівна — акушер-гінеколог пологового будинку №2.

Однокурсники поділилися своїми спогадами про навчання в медінституті, а особливо про знайомство й товаришування з Володимиром Івасюком, які нагадали їм про щасливі роки молодості.

Поет щиро та захоплено читав присутнім свої вірші, присвячені В. Івасюку, Д. Гнатюку, С. Ротару, Н. Яремчуку зі збірок «Біла книга», «Від Полтави до Карпат», «Зелена гілка України», «Політ орла» та ін. Також Микола Михайлович зізнався, що невдовзі вийде нова збірка поезій «Соловейко Буковини», присвячена Володимирові Івасюку, яку всі з нетерпінням очікують.


Травень

22

Звуків у серці — цілий океан

День пам’яті Володимира Івасюка

«Головне — музика. Вона живе у скрипці Івана Лазаровича, в акордеоні, баченому в кіно, у співах солов’їв та інших пташок, що густо заселяють Воробкевичів сад і поетичний ліс, що ніби дивиться з-під брів на Кіцмань. Де б не бігав, щоб не робив, Володько завжди повертається до оркестру народних інструментів та до піаніно. Це захоплення, що не дає йому спокою і ніколи не набридає. І до цього треба конче поставитися з увагою, треба допомогти хлопчині. Хоч переїжджай у Чернівці, де є дитяча музична школа і музичне училище. А чому б їй не бути у Кіцмані? Від Чернівців до нашого містечка лише 22 кілометри. На початку квітня 1954 року йду до секретаря райкому партії Є. М. Удовенка й кажу йому, що в Кіцмані треба відкрити дитячу музичну школу. Починаю діяти. Звертаюся до багатьох родин, у яких є діти шкільного і навіть дошкільного віку, колгоспників і робітників. І тих заяв набирається у мене багатенько — сто десять штук», — так згадував у своєму «Монолозі перед обличчям сина» Михайло Івасюк. Михайло Григорович багато доклав зусиль, щоб у Кіцмані відкрили музичний заклад для дітей і щоб Володя оволодів грою на музичних інструментах. Кіцманська музична школа заснована в 1955 році (тоді — колишній філіал Чернівецької музичної школи №1, а з 1956 року — самостійний музичний навчальний заклад). Першим директором школи був Юрій Миколайович Візнюк, який був і вчителем Володі Івасюка по класу скрипки.

День пам’яті Володимира Івасюка

Володя у своїй автобіографії згадує, що вчився він у КДМШ по класу скрипки, закінчив її з відзнакою, був учасником республіканського конкурсу скрипалів у Львові (1963), за що його направили у Київську музичну десятирічку для обдарованих дітей ім. М. Лисенка при державній консерваторії, але за станом здоров’я провчився там лише четверть. «Крім того, — пише Володимир Івасюк, — я виступив і як композитор. За пісню «У двадцять літ» одержав третю премію на обласному конкурсі, а за другий твір «Моя пісня», виконаний ансамблем «Буковинка» — грошову премію обласного відділу культури.

День пам’яті Володимира Івасюка

Під час навчання у школі мною був створений ВІА «Буковинка», який багато раз виступав у Чернівцях по радіо і телебаченню. Ансамбль був премійований 4 рази і одержав грамоту обласного відділу культури. Протягом останніх років я вдосконалювався в грі на скрипці, фортепіано, а також добре володію такими інструментами як віолончель, альт, контрабас, гітара, труба…»

22 травня у Меморіальному музеї В. Івасюка відбувся вечір-спогад та вшанування пам’яті композитора В. Івасюка. У гості до музею завітали колишні випускники Кіцманської дитячої музичної школи, де навчався Володя та нинішні викладачі та учні Кіцманської музичної школи ім. В. Івасюка (з 1999 року). Серед гостей заходу були сестра Володі Оксана Івасюк, викладачі Чернівецького училища мистецтв ім. С. Воробкевича Григорій Максимчук, Євген Скрипник, художники Орест Криворучко, Володимир Киркевич, мистецтвознавець Галина Матвіїшин, поет Сергій Луцяк, Таїсія Шкуркіна, мама Людмили Шкуркіної, працівники музеїв, бібліотек, журналісти радіо та телебачення. Працівниками музею була підготовлена виставка «Піднімусь у гору і зірку візьму схвильовано в руки…», де представлені архівні матеріали, документи, фотографії.

День пам’яті Володимира Івасюка

Зі своїми спогадами виступили Галина Семенюк, колишня однокласниця Володі по музичній школі; Василь Мельницький, завуч школи і упорядник книги про Кіцманську дитячу музичну школу «Вічні акорди життя»; Остап Савчук, учасник ансамблю «Буковинка», яким керував В. Івасюк; Дарія Стасюк; директор Кіцманської музичної школи ім. В. Івасюка Ірина Василівна Мігірюк.

День пам’яті Володимира Івасюка

І сьогодні цей престижний заклад має чим гордитися, продовжує традиції. Незмінними залишилися творчі принципи керування навчальним процесом в школі. Адже музика допомагає відчути неповторний світ звуків, наповнює людські душі дивовижними мелодіями. Цікаво зазначити, що більшість випускників школи на сьогодні працюють викладачами. Високий рівень та професійну майстерність продемонстрували присутнім гостям юні музиканти, переможці Всеукраїнських конкурсів Віра Грекул, Анна-Марія Григоряк, Тамара Кутасевич, Яна Баланецька. Кіцмань шанує ім’я свого талановитого земляка. Виконання вчительським та учнівським хором гімну школи «Земляки» (муз. М. Новицького, слова І. Смірнової) ще раз підтвердили істину, що світло у душах про світлу особистість завжди живе і буде жити:

Пишайтеся хлопці й дівчата,
Хто школу музичну обрав —
Маленький музика Володя
Колись тут на скрипочці грав.

Прем’єрою заходу стала пісня-посвята композитору «Прохання до Володимира Івасюка» у виконанні автора, композитора Любомира Равлюка.

Традиційно всі присутні співали незабутню «Червону руту» сподіваючись, що той спів почує у райських садах її творець Володимир Івасюк.


Червень

1

Свято для дітей за участю клубу творчої молоді «Автограф»

Свято для дітей за участю клубу творчої молоді «Автограф»

Щороку в перший день літа відзначається Міжнародний день захисту дітей — прекрасне свято радості та одвічної надії. Адже саме в дітях ми хочемо бачити здійснення своїх мрій і сподівань. Прагнемо, щоб вони росли здоровими та радісними, прославляли свої родини і рідний край.

Свято для дітей за участю клубу творчої молоді «Автограф»

У малечі не повинно бути нещасливого дитинства, і за це маємо відповідати ми, дорослі, тому турбота про дітей повинна стати одним з найголовніших наших обов’язків.

Свято для дітей за участю клубу творчої молоді «Автограф»

Закликаємо усіх сьогодні й кожного наступного дня зігрівати теплом і любов’ю кожне дитяче серце, об’єднувати зусилля заради майбутнього, і тоді маленькі громадяни виростуть достойними людьми й неодмінно стануть гордістю України.

Свято для дітей за участю клубу творчої молоді «Автограф»

1 червня Меморіальний музей Володимира Івасюка гостинно відчинив двері для відпочиваючих дітей пришкільного табору ЗОШ №4 та учасникам клубу творчої молоді «Автограф» (директор клубу — Володимир Лобурак).

Свято для дітей за участю клубу творчої молоді «Автограф»

Між музеєм Володимира Івасюка та КТМ «Автограф» давня та щира дружба. Понад 20 років при клубі вручається муніципальна премія імені Володимира Івасюка кращим учням художніх, музичних шкіл міста та вихованцям КТМ «Автограф». Першим стипендіатам премію вручав Михайло Григорович Івасюк. Серед них Ірина Стиць та Ірина Столяр (Марта).

Свято для дітей за участю клубу творчої молоді «Автограф»

Нинішні учасники клубу є переможцями міжнародних та всеукраїнських конкурсів та фестивалів, а також здобувають перші місця і на обласному конкурсі імені Володимира Івасюка «Мандрівний музика» серед юних композиторів, який проводить музей з 1997 року.

Свято для дітей за участю клубу творчої молоді «Автограф»

Своїм співом всіх присутніх гостей тішили учасники вокального гуртка «Автограф» (керівник Марія Лобурак) Анастасія Подлєсная, Любов Швага, Ольга Швага, Юлія Пушкаренко, скрипковий дует у складі Костянтина та Маркіяна Лукинюків (музична школа №2).

Заслужені артисти України дует «Скриня» (Володимир і Марічка Лобураки) з трепетом згадували про творчість великого Володимира Івасюка і подарували присутнім дві пісні композитора у своєму виконанні — «Елегію для Галі» та «Червону руту». «Червону руту» співали всі присутні, щирими оплесками раділи такому гарному та радісному святу.

Ведуча заходу, головний зберігач фондів музею Наталія Мороз з юними відвідувачами музею розгадувала старовинні українські загадки, так як в родині Івасюків шанували не лише щире українське слово, пісню, а й понад усе любили усну народну творчість. Звичайно на такому святі не обійшлося без подарунків від колективу музею Володимира Івасюка і юним артистам, і щасливим гостям.

Канікули розпочалися весело!


Червень

5

Виставка художника Віталія Писарюка

Виставка вижницького художника Віталія Писарюка

Чи бували ви коли-небудь у Вижниці? Можливо, не всі ствердно дадуть відповідь на це запитання. Та якщо ви відвідаєте виставку вижницького художника Віталія Писарюка, ви відчуєте запах смерек, прохолодність гірської річки, дивовижну красу троянд, почуєте симфонію весни та будете в захопленні від таємничості осінніх барв.

Виставка вижницького художника Віталія Писарюка

Відкриття персональної виставки вижницького художника Віталія Писарюка «З голосу зачарованого пензля» відбулося 5 червня, в день ювілею художника, у виставковій залі Меморіального музею Володимира Івасюка.

Виставка вижницького художника Віталія Писарюка

Зі щирим словом про творчість митця виступили художники Іван Салевич, Орест Криворучко, Ігор Денис, Іван Чипишко, Рудольф Лекалов, вчителі Вижницького коледжу прикладного мистецтва Валентина Жуковська, Володимир Косович, поетеса Марія Побіжна, учень Віталія Писарюка художник-кераміст Ілля Васелович, головний спеціаліст управління культури ОДА Ігор Сорокаумов, Заслужений діяч мистецтв Микола Шкрібляк, співачка Віра Буренок.

Виставка вижницького художника Віталія Писарюка

І як побажав Віталію Писарюку його товариш, художник Іван Чипишко «Не міняй манеру письма і сягнеш вище Говерли». Хай збудуться усі побажання і до мистецтва художника долучаться всі небайдужі. Можливо, колись його твори зможуть побачити у інших країнах світу, і глядачі будуть захоплені від неповторних робіт вижницього митця.


Жовтень

6

90-річчя з дня народження Софії Івасюк

«Полегшення не може бути мені, так як не повернутись мені до тебе. Але писання листа до тебе в небуття забиратиме в мене час, який ні нащо мені вже не потрібний. Ніколи я не думала, мій дорогий єдиний і найулюбленіший сину (нехай мені пробачать твої сестрички Галочка і Оксаночка), що колись і комусь буде цікава моя особа, моє життя. Але тепер, коли ти зі своїм талантом музиканта-композитора, зі своїм небуденним розумом пішов від нас передчасно, можуть, мабуть, запитати: “А хто ж була його мати? Батько ж письменник – це всім відомо. А мати?”» — Так писала Софія Іванівна у свої спогадах у 1980 році. Так справді, ким же була мати геніального композитора, Софія Іванівна Івасюк?

Вшанування пам’яті Софії Івасюк у день її 90-річчя

Життєвий і трудовий шлях Софії Іванівни Корякіної-Івасюк був тернистим, але щасливим. Народилася вона 28 серпня 1922 року в с. Торгаї Нижньо-Сірогозького району тодішньої Дніпропетровської області (зараз Херсонщина) 12-ю дитиною у родині. Батьки — Іван та Лепистинія — селяни, виховали шістьох дітей — трьох доньок та трьох синів. Але, на жаль, сини загинули під час Другої світової війни. Батько теж поліг на фронті. Родина втратила найближчих людей, своїх захисників.

Але, ще задовго до цього, сім’я переїжджає у м. Бердянськ, а далі Софія Корякіна здобуває неповну середню освіту в с. Покровське Дніпропетровської області, а потім закінчує десятирічку в с. Британи Херсонської області. Найулюбленішим її заняттям було переплисти широчінь Дніпрову з одного берега на другий. Щоправда в матері те плавання не викликало ніякого захоплення. Обравши для себе професію вчителя, вступає до педінституту. Згодом вона вирішує все ж таки повернутися у м. Бердянськ, оскільки там знаходиться її родина. Тут продовжує навчання в учительському інституті. Однак закінчити його не встигла. Почалась Друга світова… Навчання на якийсь час довелось перервати. Далі — евакуація і праця в тилу. Але недовго. Бо вже у 1944 році Софія Іванівна закінчує Державний учительський інститут у м. Бердянську. У додатку до диплома, що зберігається у меморіальному музеї В. Івасюка, зазначається назва Осипенківський державний учительський інститут ім. П. Д. Осипенко. Справа в тому, що м. Бердянськ із 1939 до 1958 року називалось м. Осипенко на честь радянської військової льотчиці Поліни Денисівни Осипенко, яка загинула у травні 1939 року під час авіаційної катастрофи.

Вшанування пам’яті Софії Івасюк у день її 90-річчя

1944 рік у житті Софії Корякіної визначається ще однією подією, яка в майбутньому вирішила її особисте життя. Саме цього року вона направлена на роботу в Чернівецьку область, де спочатку вчителювала у Шишківцях, потім була директором школи у Суховерхові і створила там перший драматичний гурток, а згодом працювала інспектором райвно у Кіцмані. «Мама вважала своєю суспільною роллю виховання великої кількості добрих учнів і була дуже добрим і якісним педагогом. Вона була тим народним учителем, який створив переворот у культурі, мистецтві і започаткував модерн початку століття. Софія Іванівна виховала модернового композитора», — згадує молодша донька Оксана Івасюк.

Тут, у Кіцмані, Софія Іванівна зустріла свою долю — познайомилася з учителем французької мови Михайлом Григоровичем Івасюком, а через деякий час, 24 серпня 1947 року, вони одружились. «Вона знала і відчувала, що це — її вибір, її доля, — говорить донька Галина. — Те, що мама зі Східної України, а тато — із Західної, дало нам, дітям, величезне поєднання розуміння менталітету душі східних і наших теренів. І це поєднання зробило нас надзвичайно багатими».

Саме цього року Софія і Михайло Івасюки відзначали б 65-у річницю свого весілля. З 1944 по 1950 рік Софія Іванівна навчається заочно у Чернівецькому державному університеті на філологічному факультеті, обравши російську мову і літературу.

Вшанування пам’яті Софії Івасюк у день її 90-річчя

В Чернівцях Софія Іванівна влаштовується на роботу в інститут удосконалення вчителів, де працює на посаді завідуючої кабінетом початкових класів до 1970 року. Далі з 1970 до 1976 року вона — методист цього ж закладу. І вже з 1976 до 1977 року — вихователь школи-інтернату №4. «Коли мама у передпенсійному віці працювала у школі-інтернаті №4, то брала кількох дітей-сиріт, опікувалася ними, а якщо діти були з неблагополучних сімей, то їздила до них додому», — згадує Оксана Івасюк. Земний шлях Софії Іванівни завершився 7 березня 2002 року. Похована вона біля свого чоловіка, Михайла Івасюка на чернівецькому кладовищі, що по вулиці Руській.

28 серпня 2012 року у день Успіня Пресвятої Богородиці у стінах Меморіального музею Володимира Івасюка відзначили 90 років від дня народження Софії Іванівни Івасюк. Родина Івасюків, родина Косяченків, заступник начальника управління культури Тетяна Шарагова, учасниця «Смерічки» Неллі Труфін, співачка Світлана Кобевко, журналіст Анатолій Томків, Василь Селезінка, працівники бібліотек та музеїв вшанували світлу пам’ять Матері.

Зворушливим та проникливим виконанням творів «Діві Марії» та «Балади про отчий дім» заполонили увагу присутніх солісти Чернівецької обласної філармонії Олена Урсуляк та Євгенія Нестеренко. Галина Михайлівна Івасюк-Криса розповіла присутнім гостям про історію знайомства батьків, про щирість стосунків у сім’ї, про неперевершену інтелігентність та педагогічний вплив матері на виховання дітей, про її безмежну щирість до оточуючих.

Вшанування пам’яті Софії Івасюк у день її 90-річчя

Працівниками музею була підготовлена виставка «На сторожі безмежна любов», де представлено чимало фотографій, листівок та листів Софії Іванівни до дітей і дітей до мами із фондів Меморіального музею В. Івасюка. Коли, наприклад, мама була у від’їзді чи діти десь відпочивали, то зв’язки ніколи надовго не обривалися. Вона хотіла знати про найменші деталі їх життя: що їли, що говорили, як вчилися, відпочивали, а також давала цінні життєві настанови. У листі ж до мами, перебуваючи в Київській області в Ірпені, Галина пише: «Мамусю! Порівняла я жінок, що тут є твого віку, з тобою — наскільки ти елегантніша, красивіша від них, набагато краще і з більшим смаком одягнена. Ти мені все стоїш перед очима на пероні — молодо тримаєшся, красива, із зачіскою, на каблучках — Голлівуд!» У своїй статті «Козацькі соки “Червоної рути”» Заслужений діяч мистецтв України Василь Селезінка вперше згадав про маму знаменитого композитора, щиро захоплюється скромною та величною Матір’ю. І нині Василь Михайлович не може без сліз згадувати про Маму Володі, Галі, Оксани.

Зі щирою молитвою пом’янули Велику матір. Пам’ять про неї збережуть її діти, онуки, правнуки і майбутні нащадки роду Івасюків.


Жовтень

8

Виставка художника Володимира Луціва «Від Бога — наша пісня» за мотивами пісень Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра

13 вересня 1970 року пісні Володимира Івасюка «Червона рута» та «Водограй» прозвучали вперше на всю Україну з Театральної площі Чернівців. Передачу «Камертон доброго настрою» готував для Українського телебачення режисер Чернівецького телебачення Василь Стріхович. Саме він і запропонував у цій передачі Володимиру Івасюку виконати пісні «Червона рута» і «Водограй». Першими виконавцями цих пісень стали ансамбль «Карпати» (керівник Валерій Громцев), викладач педагогічного училища Олена Кузнєцова та автор Володимир Івасюк. Під час запису пісні «Червона рута» довелося зробити понад 10 дублів. «Водограй» записали одразу. Працювали над записами вночі.

Виставка «Від Бога — наша пісня»

Саме цього дня, 13 вересня 1995 року, відкрито Чернівецький обласний меморіальний музей Володимира Івасюка. У таке подвійне свято у виставковій залі музею відкрилася персональна виставка Володимира Луціва «Від Бога — наша пісня» (за мотивами пісень Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра), на якій представлено 23 роботи.

Виставка «Від Бога — наша пісня»

Володимир Ілліч Луців народився 1953 року у місті Старий Самбір Львівської області. У 1976 році закінчив Львівський політехнічний інститут за спеціальністю архітектор. У 70–80-х роках працював заступником головного архітектора та головним художником міста Самбір. У період з 2000 по 2007 роки — головний архітектор м. Старий Самбір. Він — автор збудованих споруд громадського, культового та цивільного призначення на теренах Львівщини, міста Києва та Криму. З 2009 по 2012 роки відкрив 12 персональних виставок в містах Самбір, Старий Самбір, Дрогобич, Турка, Винники та Львів.

Виставка «Від Бога — наша пісня»

Під час відкриття експозиції в Чернівцях відбулося дивовижне поєднання музичної композиції та живопису. У виконанні гурту «Мистецькі візерунки», який прибув до музею разом із автором робіт Володимиром Луцівим, прозвучали «Червона рута», «Водограй», «Два перстені», «Балада про дві скрипки», «Балада про мальви», «Я піду в далекі гори» та багато інших пісень. Це був своєрідний екскурс у творчість Володимира Івасюка.

Виставка «Від Бога — наша пісня»

На відкриття виставки завітали чернівецькі мистці — заслужений художник України Орест Криворучко, художник-ювелір, заслужений майстер народної творчості Манолій Руснак, майстер теракоти Ілля Васелович, голова обласної організації товариства «Просвіта», заслужений діяч мистецтв України Остап Савчук, митець і підприємець Юрій Якимчук, методист післядипломної педагогічної освіти Тамара Мінченко, працівники музеїв, бібліотек, журналісти.

Виставка «Від Бога — наша пісня»

Живописні твори Володимира Луціва, як зауважив Орест Криворучко, цікаві думкою, гарно скомпоновані, а головне — запам’ятовуються. Робота «Реквієм» через свою символічність може бути плакатом. Сам автор запевняє, що творчість талановитих композиторів Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра досі надихає на малювання, адже в молоді роки із захопленням сприймав пісні обох композиторів.

Головний зберігач фондів Меморіального музею В. Івасюка Наталія Мороз


Жовтень

9

Пісня буде поміж нас

Свято Української пісні 2012

Свято Української пісні 2012

Ці слова з незабутньої Івасюкової пісні не раз вже лунали на Театральній площі у Чернівцях. Ось і цієї неділі, 16 вересня, тут відбулося Свято української пісні, яке вже стало традиційним. Бо саме в цей день на улюбленій Театралці вперше прозвучали пісні Володимира Івасюка «Червона рута» та «Водограй». Тоді, в далекому 1970-му, вони пролунали в телепередачі «Камертон доброго настрою», яку записували в Чернівцях на тлі нашої архітектурної пам’ятки — Чернівецького музично-драматичного театру. У той день пісні виконував сам автор — композитор Володимир Івасюк у дуеті з Оленою Кузнєцовою.

Свято Української пісні 2012

Свято Української пісні 2012

У цьогорічному музичному дійстві взяли участь майже 40 професійних виконавців та аматорських творчих колективів. Концерт тривав кілька годин і тішив глядачів не лише піснями Івасюка, а й сучасними українськими народними та естрадними піснями. Свято покликане привернути увагу буковинців та гостей краю до справжнього українського мистецтва і долучити молодь до його кращих джерел та надбань.


Жовтень

9

Літературно-мистецька вітальня «У родинному колі» з Миколою Бучком

Микола Бучко у літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

«Микола Бучко — незалежно від віку, обставин, режиму — життєлюб і філософ, — послідовний, виважений у зовнішніх оцінках та експресії. Сутність Миколи Бучка — громадянина, сім’янина, сина, батька — тотожна сутності його творчості. Свідомість і підсвідомість майстра працюють у синхронному режимі…», — так свого часу про відомого українського поета Миколу Бучка сказала Віра Китайгородська.

Микола Бучко у літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

В тому, що у поета Миколи Бучка справді найвразливіша, найнезахищеніша душа, могли пересвідчитися всі присутні гості, які побували в гостях 5 жовтня у літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі», що діє при Чернівецькому меморіальному музеї Володимира Івасюка. «Троїсте слово — Чернівцям» — так називалася музично-поетична композиція за участі поета Миколи Бучка, Мирослава Лазарука та композитора Лариси Бережан.

Микола Бучко у літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

У виконанні автора прозвучало чимало поетичних посвят відомим чернівчанам — Мірчі Лютику, Віктору Косяченко, Мар’яну Лазаруку, Людмилі Чередарик, Надії Бабич, Борису Бунчуку, Оксані Івасюк, Василю Селезінці та іншим.

Микола Бучко у літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

Поети Віталій Колодій, Мірча Лютик, Василь Васкан, Борис Бунчук, Васілє Терецану, Катерина Міщенко, професори Володимир Антофійчук, Надія Бабич, мистецтвознавці Галина Матвіїшин та Микола Шкрібляк, Віктор Павлюк, Василь Селезінка, Віктор Обдуленко, журналісти радіо та телебачення, працівники бібліотек та музеїв щирими оплесками зустріли неперевершені вірші Миколи Бучка. Органічно вплелися у дійство мелодії, які злетіли у світи з-під граціозних рук Лариси Бережан («Самота» на слова Миколи Бучка, «Вітри гули віолончеллю» на слова Ліни Костенко). Справді, на думку Лариси Бережан — наблизитися до поета можна, а зрозуміти його не всім під силу. Та зворушлива і тремтлива атмосфера спонукала присутніх до роздумів. Зі щирим словом про поета виступили Мірча Лютик, Борис Бунчук, Віталій Колодій, Надія Бабич. І на душах, мабуть було так, як в одному із віршів Миколи Бучка:

Микола Бучко у літературно-мистецькій вітальні «У родинному колі»

Так просто…
Пресвітло…
Вологі розлогі вогні
Висвічують ніжно провулки душі та майдани,
І не пригасають, мов свічі, нітрохи не тануть…
Здається, кружляють, кружляють в мені…


Листопад

28

95 річниця з дня народження Михайла Івасюка

День пам’яті Михайла Івасюка у його 95-річчя

23 листопада громадськість Чернівців святкувала 95-ту річницю від дня народження письменника Михайла Григоровича Івасюка. До ювілею письменника у видавничому домі «Букрек» вийшли дві його книги — «Вибрані поезії» та «Монолог перед обличчям сина» (третє видання).

Вшанували пам’ять відомого письменника панахидою на могилі подружжя Івасюків, що знаходиться на Руському кладовищі. Теплим та щирим словом згадали Михайла Григоровича начальник управління культури ОДА Іван Петрусяк, письменник Віктор Косяченко, директор Меморіального музею Володимира Івасюка Мирослав Лазарук, письменник Василь Васкан.

День пам’яті Михайла Івасюка у його 95-річчя

Згадувати про неоцінені здобутки письменника продовжили у Меморіальному музеї Володимира Івасюка.

«Наповни, Боже, мою душу сіянням праведності та доброти своєї», — так колись писав Михайло Григорович. Оцю доброту випромінюють до сьогодні його речі, його дім, його рукописи і численні прижиттєві публікації. Масштаби їх надзвичайно великі. На стенді представлено дещо з них, є дуже багато альбомів, куди Михайло Григорович старанно клеїв публікації і свої, і інших, ті, які писав сам, і ті, які були написано про нього і його твори.

День пам’яті Михайла Івасюка у його 95-річчя

Він занотував: «Праця лежить в основі всіх етапів письменницької діяльності. Праця лежить в основі природної обдарованості, в основі таланта. Звичайно, одного таланта для письменника недостатньо. Ще потрібно щось таке, що розвиває талант, не дає йому зачахнути. Тільки виховуючи, розвиваючи талант, письменник може стати майстром, опанувати мистецтво передачі великої правди життя».

Мабуть оця правда, якнайточніше є і у його відомій «Оді українській мові», яка написана М. Г. Івасюком у 1975 році. Присутні мали змогу почути фрагмент цього твору у виконанні автора.

День пам’яті Михайла Івасюка у його 95-річчя

На виставці «Приходьте друзі! Мій дім зустріне Вас усмішкою веселих вікон та ласкою відчинених дверей!» представлені газетні публікації, окремі документи, листівки, листи від редакторів газет, які засвідчують свою шану та любов письменнику та їхнього постійного автора публікацій. Друкувався у обласних виданнях «Чернівці», «Вільна бесіда», «Радянська Буковина», «Буковина», «Молодий буковинець», «Буковинське віче», «Зоря», «Червона зірка», «Радянське життя», «Радянський студент», «Прапор перемоги», «Студентський гарт», «Час», «Буковинський журнал», «Українська ластівка», «Літературно-мистецька Буковина», «Зоріле Буковиней», «Університетський вісник». Також ви побачите альбом, де є фрагменти «Монологу перед обличчям сина», який був опублікований у «Молодому буковинці», та «Турнір королівських блазнів», який мав окремими стандартними колонками у 23 номерах і за життя був опублікований на сторінках газети «Буковинське віче» (19 січня – 22 грудня 1993 року), редактором якої тоді був Тарас Шевчук. Також на виставці представлені вірші румунською мовою М. Івасюка у перекладах на українську Віталія Колодія. Номер газети «Літературно-мистецька Буковина» від 22 листопада 1996 року, повністю присвячений творчості М. Івасюка, газети «Конкордія» та «Зорілей Буковиней». Писав про Петра Криштовича, Віктора Косяченка, Віталія Колодія, Ольгу Кобилянську, Сильвестра Яричевського, Зіновію Канюк, Костянтину Малицьку, Юрія Федьковича, Володимира Бабляка, Ореста Масикевича. Звичайно, допомагав молодим поетам — літстудійцям студії ім. Степана Будного.

День пам’яті Михайла Івасюка у його 95-річчя

В цьому домі завжди звучала музика. Звучала вона і нині. Михайло Івасюк багато досліджував творчість Костянтини Малицької. Її пісня на музику Дмитра Сичинського «Чом, чом, земле моя» зачарувала усіх присутніх у виконанні Народного артиста України Ярослава Солтиса. Свої музичні подарунки привезли учні Кіцманської музичної школи ім. В. Івасюка. Пісня «Сміються й плачуть солов’ї» прозвучала у виконанні студентки ІІ курсу училища мистецтв ім. С. Воробкевича Лілії Оленчук (клас викладача Заслуженого працівника культури Ольги Миколаївни Геник).

Ожили спогади у хаті Івасюків… Трепетно згадували Михайла Івасюка Мирослав Куєк, Петро Кобевко, Володимир Старик, Мірча Лютик, Віктор Обдуленко, Мирослав Лазарук, Василь Селезінка.

Можливо, пройде ще не одне десятиліття, щоб можна було оцінити все те, що зробив Михайло Григорович для української літератури…


Листопад

28

Урочиста академія до дня народження Михайла Івасюка

Урочиста академія з нагоди 95-річчя Михайла Івасюка

25 листопада минуло 95 років від дня народження письменника, поета, фольклориста Михайла Григоровича Івасюка. З цієї нагоди в «Червоній залі» Чернівецького національного університету викладачами філологічного факультету була організована урочиста академія.

Урочиста академія з нагоди 95-річчя Михайла Івасюка

Розпочала свято художнім етюдом «Народження таланту», який присвятила пам’яті письменника, аспірант кафедри історії української літератури Іванна Стеф’юк. Про життєвий та творчий шлях письменника розповів професор Богдан Мельничук. Від професора Надії Денисівни Бабич гості почули про студентські та викладацькі роки митця в університеті. Про те, що Михайло Григорович був не тільки вчителем, а й хорошим порадником, надійним другом, життєвим провідником розповіла доцент кафедри сучасної української літературної мови Валентина Остапівна Бузинська. Про Михайла Івасюка як науковця, який «до будь-якої справи ставився з винятком», глядачі почули від професора, завідувача кафедри історії української літератури Володимира Івановича Антофійчука. Декан філологічного факультету Борис Іванович Бунчук згадав про письменника, як завідувача літературної студії імені Степана Будного.

Серед гостей були і доньки Михайла Григоровича Оксана Івасюк та Галина Івасюк-Криса, які відкрили для багатьох Михайла Івасюка як батька і розповіли, що «тато він був безмірно добрим, але й вимогливим: якщо ти дав слово, ти повинен його дотриматися, батько завжди дбав про порядок, достаток сім’ї у складні післявоєнні роки».

Урочиста академія з нагоди 95-річчя Михайла Івасюка

Завершив урочисту академію директор Меморіального музею Володимира Івасюка, поет, письменник Мирослав Ярославович Лазарук, який презентував дві книги Михайла Івасюка — «Монолог перед обличчям сина» та «Вибрані поезії». «Обидві книги виходять вже втретє», — зауважив Мирослав Ярославович. «Це великий подвиг письменника, щоб люди хотіли його читати й читати» — зазначив митець.

На завершення Мирослав Лазарук подякував за сприяння у виданні книг Богатирьовій Раїсі, а також упорядникам: Івасюк Оксані, Івасюк-Крисі Галині, Мороз Наталії, директору видавничого дому «Букрек» Дарині Туз та художникові Заяцю Ярославу, а також усім тим, хто ще причетний до цього видання.


Грудень

1

Відбувся IХ обласний конкурс юних читців

IX конкурс юних читців

До 95-річчя від дня народження відомого українського письменника Михайла Івасюка 26 листопада в обласній бібліотеці для дітей відбувся вже IХ обласний конкурс юних читців. Цьогоріч зареєструвалося понад 50 учасників, а прийняло участь 36 учнів із загальноосвітніх шкіл міста та області, гімназій, ліцеїв та студенти ЧНУ імені Ю. Федьковича. Небайдужими до творчості Михайла і Володимира Івасюків стали двоє учасників із міста Сімферополь, які приїхали в гості у село Рідківці Новоселицького р-ну.

Оцінювало юних конкурсантів професійне журі у складі голови Боровкової Олександри — колишнього диктора Чернівецького телебачення, а також Лазарука Мирослава — письменника, редактора «Буковинського журналу», директора Меморіального музею Володимира Івасюка, Зборлюкової Христини — актриси Чернівецького обласного академічного музично-драматичного театру імені О. Кобилянської, Михайла Павлюка — кандидата політичних наук, викладача кафедри міжнародних відносин, онука Михайла Івасюка, Рудої Ірини — заступника директора з наукової роботи обласної бібліотеки для дітей.

IX конкурс юних читців

Переможцем конкурсу у номінації «Вірші-посвяти Володимиру Івасюку» стала Дробот Катерина (ліцей №3, 9-й клас), яка виконала вірш «Могутню брилу котити на гору» (М. Куліш). Вірш В. Мартинова «Тебе забрала в нас травнева днина» майстерно виконала Солкан Христина (гімназія №5, 2-й клас), за що і піднялася на II сходинку і розділила її із Яшан Вікторією, студенткою II курсу філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича із віршем Б. Стельмаха «Без тебе». Дмитрюк Ірина (ЗОШ №6, 11-Б клас) отримала III місце за виконання вірша Г. Траф’юка «Не одцвіте “Червона рута”».

IX конкурс юних читців

А у номінації виконання віршів Михайла Івасюка зі збірки-посвяти «Елегії для сина» всіх вразив Карабка Дмитро (ЗОШ №6, 10-Б клас) чудовим виконанням вірша «Я повертаюся до твого світла», за що і був удостоєний першого місця. Борець Мирослава (ЗНЗ м. Кіцмань, 7-А клас) отримала II місце за декламування вірша «Елегія». Третє місце розділили Терсина Реґіна (с. Маршинці Новоселицького р-ну, 9-й клас) і наймолодша учасниця конкурсу Максимчук Анастасія (гімназія №7, 1-й клас).

IX конкурс юних читців

У подарунок переможці отримали грамоти та книги від Меморіального музею Володимира Івасюка та видавничого дому «Букрек», серед яких були нові видання — повість Михайла Івасюка «Монолог перед обличчям сина» (вже третє) і «Вибрані поезії» Михайла Івасюка, а учасники — дипломи та книги «Монолог перед обличчям брата» Тараса Унгуряна від Михайла Павлюка.


Грудень

11

Слова для вічності різьбились…

Михайло Івасюк. «Вибрані поезії» (2012)

У видавничому домі «Букрек» вийшла нова книга Михайла Івасюка «Вибрані поезії», передмову до якої написав письменник, директор Меморіального музею Володимира Івасюка Мирослав Лазарук. Художнє оформлення видання склали ілюстрації художника Ярослава Заяця. Книга побачила світ за сприяння Раїси Богатирьової. Складається вона з 6-ти розділів. Перший — під назвою «Збірка “Елегії для сина”» повторює видання 1991 року, яке готував сам автор, і збірка вийшла в Ужгороді у видавництві «Карпати». Після її виходу у пресі з’явилася низка рецензій: Анатолія Добрянського в газеті «Буковина», Галини Тарасюк в газеті «Чернівці», Миколи Сингаївського в газетах «Буковина» та «Демократична Україна».

У збірнику статей до 80-річчя від дня народження письменника «Творча індивідуальність і мовостиль Михайла Івасюка» (1997 рік) Борис Бунчук охарактеризував поезію Михайла Івасюка і зауважив, що вірші про сина не треба аналізувати. Їх треба читати. І відчувати. Надія та Олеся Бабич у статті «Засоби естетизації у поезії М. Івасюка» про збірку «Елегії для сина» сказали, що «це духовний світ М. Г. Івасюка в образах і картинах, в почуттях, відчуттях і безмежній тузі за непоправною втратою…».

Наступним став розділ «Неопубліковані поезії із збірки “Елегії для сина”». Поезії «Я тішився тобою», «Усе мені болить», «А я чекаю», «Приходь в цю світлу ніч» та «Відповідь» передруковані із збірки поезій Михайла Івасюка «Елегії для сина», яка друкувалася вдруге в 2003 році у видавництві «Зелена Буковина» в Чернівцях. Рукописи інших поезій знаходяться у фондах Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка.

Розділ «Друковані поезії різних років» містять твори, які були надруковані у багатьох часописах. Серед них — «Радянське життя», «Червона зірка», «Радянська Буковина», «Радянський студент», «Молодий буковинець», «Буковина Советикэ» (молдавською мовою). В газеті «Час» за 1991 рік надруковано поезії 30-х років.

Всеукраїнські видання, такі як «Робітнича газета», «Комсомольське племя», «Прикарпатська правда», «Закарпатська правда», «Зоря Прикарпаття», «Слава Родины», «Молодь України», «Літературна Україна» мали честь друкувати поезії Михайла Григоровича на своїх шпальтах.

Але кому відомо, що перші поезії «Лірика», «Заснули діти», «На стежині…», «Ти не бувала», «Жайворонок» підписані псевдонімом Дмитро Лісний, а поезії «В травах росяних…», «Яблука» та «Галя-господиня» — Дмитро Іва. І друкувалися в районній газеті «Зоря» в 1956–1957 роках. А найперший вірш «Розкажу тобі казку» вийшов в 1934 році у журналі «Українська ластівка».

Журнал «Жовтень» у 1987 році надрукував «Слова упали», «Твої роки», «Елегія», «На горі Чернечій», «На добраніч, ластівко», «Сонце зійшло…».

Згодом, у першому числі «Буковинського журналу» в 1992 році побачили світ поезії «Україні», «Так часто», «Якусь мить чекаєм», «Після мандрів», «Сльоза поета», «Молитва за сина», «Мені сказала доля».

Друкувались також поезії Михайла Григоровича у книгах «Глогорожежка» та «Гуцулятко», які виходили у видавничому домі «Букрек» в 2003–2004 роках.

Поезії розділу «З архіву» частково друкувались у спецвипуску газети «Буковинське віче», яка була підготовлена до 80-річного ювілею Михайла Івасюка, в якому серед багатьох творів надрукована також «Ода українській мові».

Рукописи розділу «З неопублікованої збірки “Хай святиться ім’я твоє…”» знаходяться у фондах Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка.

Останній розділ «Поеми» містить три поеми. Поема «Розмова з братом» подається за публікацією у 1966 році в газеті «Радянська Буковина». Поема «Мудрий Тарадуда», одна із назв «Гірська легенда», передрукована з видання «Елегії для сина» 1991 року. У газеті «Молодий буковинець» у 1992 році вперше побачила світ поема «Привиди», рукописи якої також зберігаються у музеї.


Грудень

26

Душа у пісні плаче і сміється

Ювілейний творчий вечір композитора і виконавця Віктора Рурака

День святого Миколая був щасливим не лише для дітлахів. Цього дня відбувся ювілейний творчий вечір Заслуженого діяча мистецтв України, композитора і виконавця, члена Національної Всеукраїнської спілки, світлої та щирої людини, справжнього патріота України Віктора Рурака!

Захід відбувся з ініціативи колективу Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка. Тому що Віктор Корнійович є щирим другом музею і є членом журі конкурсу імені Володимира Івасюка «Мандрівний музика» серед юних композиторів від дня його заснування.

Ювілейний творчий вечір композитора і виконавця Віктора Рурака

Доля щедро наділила його талантами, які він проявляє в різноманітних напрямах мистецтва: прекрасний співак з широким вокальним діапазоном, неперевершений ведучий та режисер з вишуканим художнім смаком і власним творчим почерком, веселий жартівник, що примушує зал вибухати сміхом…

Адже композитор впевнений, що посмішки людей, їхні радісні очі множаться і тоді світ стає світлішим та радіснішим. Його пісні залюбки виконують Народні артисти України Іво Бобул, Ольга Добрянська, Оксана Пекун, Заслужений артист України Віктор Павлік та багато інших відомих виконавців.

Ювілейний творчий вечір композитора і виконавця Віктора Рурака

У чудовому дійстві в ошатній залі Центрального палацу культури приймали участь лауреати міжнародних конкурсів та солісти народного вокально-інструментального гурту «Карпати» центрального палацу культури Чернівців, яким вже майже двадцять років керує Віктор Рурак, Василь Осадчук, Галина Грищук, Олег Антонійчук, Христина Урсулян, Марія Данелюк, Олеся Сідор, солісти естрадного хореографічного колективу «Промінь» під керівництвом Заслуженого працівника культури України Володимира Хоміцького, Алла Пшеничко і Микола Чертушкін у супроводі дуету баяністів Сергія Кирстюка та Віталія Топорця, студенти кафедри музики факультету педагогіки, психології та соціальної роботи ЧНУ ім. Ю. Федьковича Петро Стрижиборода та Станіслав Нацюк, народний вокально-інструментальний гурт «Джерело» педколеджу ЧНУ ім. Ю. Федьковича під керівництвом Заслуженого вчителя України Миколи Катеринчука, народний вокальний ансамбль «Марічка» Центрального палацу культури під керівництвом Любомира Равлюка, ілюзіоніст Олександр Громов, Заслужений артист України Василь Данилюк, дует «Скриня» у складі Заслужених артистів України Марії та Володимира Лобураків. Звучали пісні на вірші Віктора Рурака, Мирослава Лазарука, Василя Васкана, Марії Матіос, Вадима Крищенка, Іллі Богданюка.

Ювілейний творчий вечір композитора і виконавця Віктора Рурака

Присутні мали змогу також побачити відеосюжет з виконанням пісень «Невже кохання» у виконанні Народного артиста України, незабутнього Назарія Яремчука та «Несу тебе, немов свічу» у виконанні Заслуженого артиста України Івана Мацялка. Співведучим концерту був заслужений журналіст України Микола Смолінський, голос якого причаровував і спонукав до роздумів. Шкода, що залишився на згадку його численним радіослухачам лише голос…

Зі щирими привітаннями ювіляру виступили колеги композитора по кафедрі музики факультету педагогіки, психології та соціальної роботи ЧНУ ім. Ю. Федьковича доценти О. В. Залуцький, В. А. Лісовий, А. В. Плішка, поет В. В. Васкан, директор Центрального палацу культури м. Чернівці П. Я. Муха.