Естрадні пісні

Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.

Балада про дві скрипки

Навесні 1971 року до Чернівецького університету на перепідготовку приїхав Василь Марсюк, викладач в одній із спеціальних шкіл м. Черкас. Це молодий поет, який підготував до видання першу поетичну збірку. Він завітав до Михайла Івасюка і залишив йому рукопис. Вірші гарні. Вони сподобалися й Володі. Між молодим поетом і композитором починається щира дружба. Володя просить нового друга написати вірш, якого він покладе на ноти. Поет, мабуть, тільки цього й чекав — через кілька днів приніс поезію «Дві скрипки». Задум та ідея твору припали композиторові до серця, але твір ще треба було допрацювати. Автор не шкодував сил і часу.

Василь Андрійович згадує у своєму листі про те, як він працював разом з Володею над піснею:

«Ранній ранок. Ми біля рояля. Володя весь час імпровізує. Відриваючись від клавішів, просить дещо змінити порядок слів, десь продовжити рядок, ламаючи першородний розмір вірша. Я — великий тугодум і експромтом творити чи змінювати непроста річ. Але робота дуже захопила нас. Це була велика радість і велика мука спільного думання. Володя вимогливий до краю, але без тиску, «без нервів». Накурили безбожно. Добре, що батьки на роботі. Кава і велика коробка шоколадних цукерок. І знову безконечні варіанти, варіанти… І цигарки, і короткі перемовки лише про слова пісні, тільки про неї. Розійшлися пополудні, коли вже почманіли від напруження».

Знавці української ліричної пісні часто говорять, що «Балада про дві скрипки» — новаторський твір. Його новаторство в тому, що композитор органічно поєднав у ньому два мелоси: східноукраїнський і західноукраїнський, буковинський, гуцульський. Сама балада — це широка й могутня, з виразним внутрішнім драматизмом наддніпрянська народна пісня, яку співають звичайно на повні груди. А супровід — цимбали, що передають щемку тугу, тривогу й болісне чекання світлої днини на уярмленій іноземними зайдами землі. Вдатися до цього експерименту Володимиру спало на думку під час відвідин Коломийської музичної школи. Чекаючи свого друга, який там працював, він сів за рояль куплений ще на початку 20-го століття коломийськими селянами та прогресивною інтелігенцією з приводу приїзду до них Миколи Лисенка. Володя знав усі подробиці тієї купівлі, і самий його вигляд і звучання породжували різні асоціації у душі. Під їхнім впливом почав награвати акомпанемент до своєї «Балади».

Балада про дві скрипки

вірш: Василь Марсюк

музика: Володимир Івасюк

1971

Ой зробив хлопчина та й дві красні скрипки —
Поділив надвоє снів своїх красу.
Що перша скрипка — біла лебідка,
А друга скрипка — вечірній сум.

Закохались в нього дві сестри весною —
Одна — як та нічка, друга — мов той день.
Перша просила грати сумної,
Друга хотіла веселих пісень.

Приспів:

Одна сміялась,
Плакала друга.
Гей, поєднались
Радість і туга.
Гей, поєднались
В очах дівчини,
Як у двох скрипках,
Ночі і днини.

А як розійшлися ті пісні луною,
Він замовклі скрипки сестрам двом віддав.
Кожна дівчина стала вербою,
Легінь між ними явором став.

Залишив на світі дві самотні скрипки,
Залишив на світі снів своїх красу.
Що перша скрипка — біла лебідка,
А друга скрипка — вечірній сум.

Приспів.

Там, де став явір понад плаями,
Знову я чую відлуння пісень:
Одна верба співає ночами,
Друга верба співає удень.

Приспів:

Одна сміється,
І плаче друга,
Гей, поєднались
Радість і туга,
Гей, поєднались
В очах дівчини,
Як у двох скрипках
Ночі і днини.