Естрадні пісні

Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.

Кораблі, кораблі

Одного разу Володимир сказав: «Мені часто маряться білі кораблі, що випливають із сизої імли і врізаються, мов «Титанік» в айсберг, у моє серце». Ці кораблі Азовського моря увійшли у пісню «Кораблі, кораблі», присвячену бердянцям. Володя любив відпочивати на азовському морі. Дуже до вподоби йому було місто Бердянськ та його мешканці, які не раз полонили його серце своїм добрим ставленням.

Наприклад, у Бердянську трапився один курйоз. В багатолюдному ресторані з’явився якийсь парубійко з гітарою. З ним було ще троє друзів. Один із них випростався на весь свій зріст і гучно оголосив: «Товариші, між нами присутній сьогодні знаменитий співак і композитор Володимир Івасюк! Попросимо його заспівати нам». Потім каже парубійкові з гітарою, наголошуючи кожне слово: «Ну-у, Володю, заспівай… Тебе ж он як просять. Зроби нам ласку». З ресторанного залу теж лунають голоси: «Просимо, Володю!», «Налийте йому шампанського!» «Ні-і, потім вип’є… Спочатку хай заспіває!» Парубійко не примушує себе довго вмовляти. Бере гітару, кланяється чесній публіці і заводить приємним тенорком «Червону руту». Розливається соловейком… До нього ринуть розчулено частувальники, пригощають його дружків, бо самозваний Володимир Івасюк змочує у вині лише губи. Він має неабиякий успіх, ресторан стрясають енергійні оплески. Співака обнімають, закидають компліментами, цокаються з його друзями. Чутка про те, що Володю Івасюка можна послухати ввечері в ресторані, поширюється у місті, правда, не на користь самозванця та його друзів. Йому дають ще раз виступити, потім безцеремонно викривають і примушують по-доброму замовкнути.

Інша історія трапилася влітку 1973 року. Михайло Івасюк з дружиною й Оксаночкою приїхав до Бердянська й чекав на приїзд Володі та Галини. Володя тоді якраз закінчив Львівський медичний інститут, одержав диплом лікаря і страшенно хотів бодай два-три тижні походити босоніж по бердянській землі, її прекрасних пляжах, накупатися і начитатися досхочу. Вони одержали телеграму, що Володя й Галя прилетять літаком у другій половині дня. До прибуття літака — дві години, а аеропорт далеко в степу, до нього їде тільки невеличкий автобус, який буде напхом напханий. Отож треба поїхати спеціальною машиною. Вони просять допомоги у знайомого інженера, який з радістю погоджується. Але в аеропорті здивуванню немає меж: там уже стояли бердянські автомобілі й очікували Володю. Серед них — дві службові. Виявляється, молодий інженер розтрубив своїм знайомим, що їде зустрічати Володимира Івасюка. Цього було досить, щоб в аеропорт приїхали ще чотири автомобілі. А хлопці-бердянці з фантазією і гумором. Як тільки посідали й вирушили, дві машини опиняються перед їхнім автомобілем, а дві — за ним. Машини трималися на невеличкій відстані всю дорогу. Це був почесний ескорт — президентська честь. Володю вражає у тих людях доброта, порядність і тактовність. Вони залишилися в його пам’яті на все життя.

Кораблі, кораблі

вірш: Володимир Івасюк

музика: Володимир Івасюк

1972

Як почую твій голос в своїх думках,
Моє серце в небо лине, наче срібний птах,
І несе мене у південний край,
Де пливуть в імлі білі кораблі.

Приспів:

Кораблі, кораблі в золотистій імлі,
Ви у долю мою, як в легенду ввійшли.
Ви повік принесли у кохання і сни
Дивний клекіт весни, кораблі.

На морськім узбережжі, гулкім, сія твоя постать —
Синій профіль… І без тебе я, і без тебе я —
Корабель із мрій, що наснивсь давно,
Колихавсь між хвиль і пірнув на дно.

Приспів.